Давай посидимо у тиші
І напишемо роман,
Про твоє життя напишем,
Я про себе щось додам.

Давай послухаємо тишу
І цим напишемо роман,
В ньому - я тебе zustrivshy,
За тебе й життя віддам.

Давай побудемо у тиші?
І цим напишемо роман,
Там де ми з тобою лише,
Дивимось, як дощ із хмар.

Давай побудемо у тиші
І забудемо обман,
Про кохання, вірш, створивши,
Будеш - "пані, буду - "пан"

Мабуть це сценарій буде -
Його візьме режисер,
Кінофільм побачать люди,
Де ми будемо відтепер.

А якщо прийде фортуна -
Текст відчує музикант,
Покладе його на струни,
Оспіває наш талант.

Давай розвіємо цю тишу,
Завершимо історію,
Бо все рівно в кінці полишиш,
І знов відчую горе я.

Наши минуты вместе
Для меня рай на земле,
Всегда спешу к тебе,
Чтобы найти твои губы во тьме,
Назвать своей невестой,
Спешу дописать песню
И спеть тебе ее во сне,
Ведь так легче жить мне!!...


Разрушу все преграды и стены!
Подарю все розы вселенной,
Буду шептать люблю,
Хочешь, на коленях?
(хочешь это все сотру,
когда новые строки по утру?)
Тебе - в этом красочном плене
Твоих улыбок и взглядов,
Грёз и падений,
Моя тень не может без твоей тени,
Как твои реснички без красоты,
Там где любовь - там и мы!

У ньому я не жив - його не знаю,
Лиш тільки серцем відчуваю
Народу мужність вогняну,
Що відбивала ту війну.

Війну, що стала страшним катом,
Ви помирали - брат за братом,
Вас тисячі за волю йшли,
Та більшість смерть свою знайшли.

Не жив тоді, не можу й знати,
Отой болючий сорок п'ятий,
Оті його жахливі миті,
Сльозами матерів политі.

Я вас не знав,мабуть, не гідний знати,
Але жадаю лист вам написати,
У ньому: вдячність вам, уклін і шана,
Усім загиблим воїнам і ветеранам!

Дідусь з бабусею у парку
Із внуком грали у м’яча;
І – дивина, чи, пак – загадка:
Аж молоділи на очах.
У діда зморщечки на лобі
Свою втрачали глибину;
У баби ямочки на щічках
з’явились, як у давнину.
Їх сміх лунав на рідкість дзвінко,
Вони, неначе дітвора,
Утрьох м’яча ганяли швидко,
Згадалась юності пора…
Пройшов у діда біль у спині,
Забув він хрускіт у ногах;
Дід поряд з внуком, як дитина,
Вогонь майбутнього в очах!
Про головні нестерпні болі
Бабуня зовсім не гада.
Тримає м’ячик у долонях:
Красива, знову молода!
Не лічиться наш вік роками,
Рокам ведуть не зморшки лік,
Допоки серце полум’яне,
І поряд сміх дітей бринить!

Життя-цікава штука
Чекаєш щастя- мука
Ти хочеш сміху-сльози
Ти хочеш сонця – грози
Біда прийшла і радість
Хтось народивсь, хтось канув
Хтось і на хліб не має,
Хтось – світ в руках тримає
Життя – цікава штука
Збагнуть його не сила
А серце стука, стука
Тріпоче, б'ється, мріє…

Життя-цікава штука
Чекаєш щастя- мука
Ти хочеш сміху-сльози
Ти хочеш сонця – грози
Біда прийшла і радість
Хтось народивсь, хтось канув
Хтось і на хліб не має,
Хтось – світ в руках тримає
Життя – цікава штука
Збагнуть його не сила
А серце стука, стука
Тріпоче, б'ється, мріє…

Себе питаю я навіщо?
Тебе зустрів я на яву,
Навіщо вітер сумно свище?
Сумніше без тебе я живу…
Себе питаю я чому?!?
Без тебе ніжно так світає,
Роса лягає на траву…

Себе питаю я чому?
Так тихо, інколи, природі,
А зірки чому неба вище -
Ти над ними на плаву…
І час за цим слідкує – злодій.

Чому? Мене хоч хтось спитає,
Мені цікаві твої очі?
Чому у снах моїх щоночі
Мене підносиш понад раєм?
Чому у небі птах кружляє,
Коли тебе поруч немає?

Чому? Навіщо? Запитаю.

Центральний парк Культури
Та ще й і відпочинку!
Сказать по-правді буде:
(не скритися від сміху).
Напевно, що Культура –
Це пляшки і бляшанки?
Загроблена Натура
Зализує тут ранки.

Белые березы, нерозлей-сестрицы,
Преклонились к ивам около водицы,
Белокуры девы и пышноволосы,
Распустили наземь, растрепали косы.

Отвести не в силах взора от красавиц
Вышли станом стройным, на щеках румянец,
Белолицы сестры, не узнать, кто краше,
Белы́ руки, шея, пальцы белы́ даже.

С трепетной надеждой загляну им в очи,
Что б развеять сумрак приходящей ночи,
Пред красой такою отступает скука,
Взор прекрасный этот исцеляет муки.

Белые, как небо в жаркий полдень летом,
Робкие их ветки развевает ветер.
Я прильну щекою к белоснежной коже,
Может, это счастье? На него похоже…