Философские стихи

sveta


За що в душі таке сум’яття?
У неї ж навіть я не вірю;
То жити я берусь з завзяттям,
То від життя томлюся, скнію.
Немає іскорки у ньому,
Воно марніє, усиха.
Піде димок – та і потому:
Від тих клубів нема пуття.
Нема іскри – немає смислу
Ознаки проявлять життя.
Тоді воно потрібне лише,
Коли когось ще зігріва.
Відтак і хочеться, і йметься.
У змогу все і до снаги;
Ця іскорка коханням зветься,
Отим, що ти його згасив.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Спокусилася на гріх – і згрішила.
Опиратися йому не схотіла.
А могла б. Я знаю точно – зуміла б.
А тепер жалкую, що так зробила.
Він сподобався мені дуже зразу,
Насолодою манив, звав наказом.
Сподіванням наділяв на чудове,
І повірила його я промовам;
І впустила до себе у гостину.
Пізнавала так і сяк без зупину,
Розділила з ним і крівлю, і ложе,
Гріх на щастя здавсь мені надто схожим.
У гріховності втонула зумисне,
Віднайшла в гріху приют і колиску,
Не такий поганий він, як казали,
І було його все мало, і мало…
Насідав безумним гріх всепоривом,
Віддала йому всі соки і сили,
Без жалю і у чеканні едему,
Віддалась гріху ущент я своєму.
Він був ніжний, і близький, і гарячий,
Він вселився, вріс у мене неначе,
Він будив, велів, тривожив, і тиснув,
Й РОЗТОПТАВ, як жовкле листя торішнє!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Самотносте, яка байдужа ти.
Приходиш непомітно і міцно обіймаєш,
Усі руйнуєш з світом вмить мости,
Даруєш спокій вічний. Забираєш
Можливість посміхатись не собі,
Для когось в серці квіти поливати.
Самотносте! Черствий цей гімн тобі
в цю мить так хочу я подарувати.
Ти – загадкова пані чарівна,
Солодко-магнетична й бажана порою,
Коли тебе тривалий час нема…
То, навіть, я сумую за журбою.
Але ось знову чуть ходу легку,
І двері відкриваю під гіпнозом,
І, пізнаючи постать кам’яно-різку,
Всі вірші в голові перекладаю в прозу.
Як гість безтактний, що забув про лік,
Хвилини запиваючи какао,
Переступать не прагнеш ти поріг,
Хоч цукру залишилось вже замало.
З’їдаєш ізсередини пиріг душі;
Начинку розсмаковуєш повільно.
Благаю! Хоч шматочок залиши
На чорний день, коли нарешті зникне
Присутності твоєї присмак гіркуватий,
Коли не зможе більше думка звикнуть
До темного світанку у кімнаті.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чуєш: б’є годинник: цок-цок-цок…
А чи справді так повільно і неквапно?
Скільки вже процокав сторінок,
Днів прекрасних, що й згадати складно.

Не затримати його й на мить,
І не повернутися в пройдешнє,
Стрілок гомінких не прокрутить
Хоч на крок назад. Летять в безмежжя.

Вийму батарейку – але – ні,
Все рівно за стінкою квартири
Строго в такт звучать його пісні
В супроводі світового виру!

Встиг, чи ні; сказав, чи побоявся;
Захотів, а часу не знайшов.
Ти з усім навіки попрощався.
Цю дистанцію уже пройшов.

Захмелів не від очей блакитних.
Не від молодості, сили, і весни,
Не від зоряних ночей чарівних –
Значить не життя обрав, а тільки сни.

На тобі тримається планета.
Ти – людина. Чуєш? Ти – людина!
І руками разом лиш тенета,
Скинуть ми зумієм з Батьківщини.

Не вони, не хтось, і не якісь там,
Ми одні для себе побудуєм
Дім, де будуть посміхатись діти,
Де сумних мелодій не почуєм!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


Нанижу я намистом день,
а вечір сховаю в кишеню.
Закрию від совісті тінь,
щоб не стала чужою мішенню.

Маску «Щастя» купувати не буду,
бо ж не справжнім стане кіно.
Про аншлаг з сльозами забуду
не цікаве для мене воно.

Чорно-біле намисто,а мрію про біле.
Чорно-біле кіно,а колір знайду.
Завтра буде не чорне,а сіре.
Стане білим,а з ним до Бога прийду.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


У кожного своя Голгофа,
а хрест несеш усе життя.
Та наче чорна птаха дрофа
штовхає в спину-йди в сміття.

Думки мої для мене хрест,
слова свинцеві каяття.
Я чую вереск-це протест
для мене Храм моє Життя!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

123evgen321


Навіщо ти знеболюєш мене?
Все мимо проминає, все мине.
Не зачіпаючи, проходить мить,
Не проживається і не болить.

Не відчуваю я життя вповні,
Не сумно і не радістно мені,
Немов в запамороченні живу...
Навіщо послугу зробив таку?

Навіщо біль мою ти відключив?
Весь світ навколо задрімав, спочив...
І я далеко, мов би у ві сні.
Пригадую, що болісно мені.

Та все проходить мимо, все мина...
Пробач, це не твоя була вина,
Моїм стражданням змучився ти вкарай.
Та не знеболюй душу, не вбивай!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Михал Ресторски


Правило, как правило,
срабатывает не всегда.
Вроде все сделал правильно,
на выходе - ерунда.
Вроде бы шел
на зеленый свет,
и по сторонам смотрел,
кто-то подумал: "Проскочу!"
а ты отскочить не успел.
И не сказал последнего слова,
и последнюю песню не спел.
И вот вроде все сделал правильно,
а отскочить не успел...

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

натали


Висит халат, а что он видел
Лишь только кухню, спальню, зал.
Ну раз он улицу увидел, но не надолго и сбежал.
Вот так и мы проводим время,
Не замечая, что вокруг
Течет, бежит другое время,
Что жизнь идет, часы идут.
Желая видеть, то что видим,
Мы молча - ропотно живем,
А задержавшись на минуту,
Спешим вернуться снова в дом.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

А. Савостьянов


Судьбы великих
Вершились Творцом!
РАСА ДВУЛИКИХ
С бесплотным лицом…

Сказочный гений
На первых порах
В небе сомнений
Развеял весь страх.

Была та сила
Природы венцом,
Что породила
РОЖДЁННЫХ ПОТОМ…

Вместе трудились
Над ликом земным.
Вдруг устремились
К высотам иным…

ПАДШАЯ РАСА
Запуталась вновь…
Слёзы экстаза…
И первая кровь…

Век обезьяны –
С бесславным концом…
Ведь все изъяны
Карались Творцом!

Древние страны
Нуждались в Богах.
Пали ТИТАНЫ
В минувших веках…

Что же в итоге
Дальнейших чудес? –
ЛЮДИ, как Боги,
Взирают с небес!

РАСА ДВУЛИКИХ…
РОЖДЁННЫХ ПОТОМ…
Судьбы великих
Вершились Творцом!

ПАДШАЯ РАСА…
ТИТАН… ЧЕЛОВЕК…
В бездне экстаза
Нас ждёт
Долгий век!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]