Философские стихи

sveta


Спокусилася на гріх – і згрішила.
Опиратися йому не схотіла.
А могла б. Я знаю точно – зуміла б.
А тепер жалкую, що так зробила.
Він сподобався мені дуже зразу,
Насолодою манив, звав наказом.
Сподіванням наділяв на чудове,
І повірила його я промовам;
І впустила до себе у гостину.
Пізнавала так і сяк без зупину,
Розділила з ним і крівлю, і ложе,
Гріх на щастя здавсь мені надто схожим.
У гріховності втонула зумисне,
Віднайшла в гріху приют і колиску,
Не такий поганий він, як казали,
І було його все мало, і мало…
Насідав безумним гріх всепоривом,
Віддала йому всі соки і сили,
Без жалю і у чеканні едему,
Віддалась гріху ущент я своєму.
Він був ніжний, і близький, і гарячий,
Він вселився, вріс у мене неначе,
Він будив, велів, тривожив, і тиснув,
Й РОЗТОПТАВ, як жовкле листя торішнє!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Самотносте, яка байдужа ти.
Приходиш непомітно і міцно обіймаєш,
Усі руйнуєш з світом вмить мости,
Даруєш спокій вічний. Забираєш
Можливість посміхатись не собі,
Для когось в серці квіти поливати.
Самотносте! Черствий цей гімн тобі
в цю мить так хочу я подарувати.
Ти – загадкова пані чарівна,
Солодко-магнетична й бажана порою,
Коли тебе тривалий час нема…
То, навіть, я сумую за журбою.
Але ось знову чуть ходу легку,
І двері відкриваю під гіпнозом,
І, пізнаючи постать кам’яно-різку,
Всі вірші в голові перекладаю в прозу.
Як гість безтактний, що забув про лік,
Хвилини запиваючи какао,
Переступать не прагнеш ти поріг,
Хоч цукру залишилось вже замало.
З’їдаєш ізсередини пиріг душі;
Начинку розсмаковуєш повільно.
Благаю! Хоч шматочок залиши
На чорний день, коли нарешті зникне
Присутності твоєї присмак гіркуватий,
Коли не зможе більше думка звикнуть
До темного світанку у кімнаті.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чуєш: б’є годинник: цок-цок-цок…
А чи справді так повільно і неквапно?
Скільки вже процокав сторінок,
Днів прекрасних, що й згадати складно.

Не затримати його й на мить,
І не повернутися в пройдешнє,
Стрілок гомінких не прокрутить
Хоч на крок назад. Летять в безмежжя.

Вийму батарейку – але – ні,
Все рівно за стінкою квартири
Строго в такт звучать його пісні
В супроводі світового виру!

Встиг, чи ні; сказав, чи побоявся;
Захотів, а часу не знайшов.
Ти з усім навіки попрощався.
Цю дистанцію уже пройшов.

Захмелів не від очей блакитних.
Не від молодості, сили, і весни,
Не від зоряних ночей чарівних –
Значить не життя обрав, а тільки сни.

На тобі тримається планета.
Ти – людина. Чуєш? Ти – людина!
І руками разом лиш тенета,
Скинуть ми зумієм з Батьківщини.

Не вони, не хтось, і не якісь там,
Ми одні для себе побудуєм
Дім, де будуть посміхатись діти,
Де сумних мелодій не почуєм!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


Нанижу я намистом день,
а вечір сховаю в кишеню.
Закрию від совісті тінь,
щоб не стала чужою мішенню.

Маску «Щастя» купувати не буду,
бо ж не справжнім стане кіно.
Про аншлаг з сльозами забуду
не цікаве для мене воно.

Чорно-біле намисто,а мрію про біле.
Чорно-біле кіно,а колір знайду.
Завтра буде не чорне,а сіре.
Стане білим,а з ним до Бога прийду.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


У кожного своя Голгофа,
а хрест несеш усе життя.
Та наче чорна птаха дрофа
штовхає в спину-йди в сміття.

Думки мої для мене хрест,
слова свинцеві каяття.
Я чую вереск-це протест
для мене Храм моє Життя!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

123evgen321


Навіщо ти знеболюєш мене?
Все мимо проминає, все мине.
Не зачіпаючи, проходить мить,
Не проживається і не болить.

Не відчуваю я життя вповні,
Не сумно і не радістно мені,
Немов в запамороченні живу...
Навіщо послугу зробив таку?

Навіщо біль мою ти відключив?
Весь світ навколо задрімав, спочив...
І я далеко, мов би у ві сні.
Пригадую, що болісно мені.

Та все проходить мимо, все мина...
Пробач, це не твоя була вина,
Моїм стражданням змучився ти вкарай.
Та не знеболюй душу, не вбивай!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Михал Ресторски


Правило, как правило,
срабатывает не всегда.
Вроде все сделал правильно,
на выходе - ерунда.
Вроде бы шел
на зеленый свет,
и по сторонам смотрел,
кто-то подумал: "Проскочу!"
а ты отскочить не успел.
И не сказал последнего слова,
и последнюю песню не спел.
И вот вроде все сделал правильно,
а отскочить не успел...

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

натали


Висит халат, а что он видел
Лишь только кухню, спальню, зал.
Ну раз он улицу увидел, но не надолго и сбежал.
Вот так и мы проводим время,
Не замечая, что вокруг
Течет, бежит другое время,
Что жизнь идет, часы идут.
Желая видеть, то что видим,
Мы молча - ропотно живем,
А задержавшись на минуту,
Спешим вернуться снова в дом.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

А. Савостьянов


Судьбы великих
Вершились Творцом!
РАСА ДВУЛИКИХ
С бесплотным лицом…

Сказочный гений
На первых порах
В небе сомнений
Развеял весь страх.

Была та сила
Природы венцом,
Что породила
РОЖДЁННЫХ ПОТОМ…

Вместе трудились
Над ликом земным.
Вдруг устремились
К высотам иным…

ПАДШАЯ РАСА
Запуталась вновь…
Слёзы экстаза…
И первая кровь…

Век обезьяны –
С бесславным концом…
Ведь все изъяны
Карались Творцом!

Древние страны
Нуждались в Богах.
Пали ТИТАНЫ
В минувших веках…

Что же в итоге
Дальнейших чудес? –
ЛЮДИ, как Боги,
Взирают с небес!

РАСА ДВУЛИКИХ…
РОЖДЁННЫХ ПОТОМ…
Судьбы великих
Вершились Творцом!

ПАДШАЯ РАСА…
ТИТАН… ЧЕЛОВЕК…
В бездне экстаза
Нас ждёт
Долгий век!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Konstantin


Бывают моменты в жизни твоей,
Когда не осталось сил больше в ней
И вопрос о дальнейшей судьбе становится ясным.

Все наконец-то час твой настал,
Дуэль с самой смертью ты проиграл
Не понимая о том, что лечит все время.

Ты на грани,
Жизнь или смерть
Сделай свой выбор,
Ты должен терпеть
Ты на грани
Сил больше нет,
Но знай найдется
Тот яркий свет,
Тот, что туннеля конец освещает.

Во время понял, что все обойдется,
И удача к тебе повернется
Сразу же стал на колени с земли ты сырой.

И не страшна уже лютая смерть,
Смело стал на нее ты смотреть
При этом улыбку с лица не сводя.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]