Философские стихи

sveta


Спокусилася на гріх – і згрішила.
Опиратися йому не схотіла.
А могла б. Я знаю точно – зуміла б.
А тепер жалкую, що так зробила.
Він сподобався мені дуже зразу,
Насолодою манив, звав наказом.
Сподіванням наділяв на чудове,
І повірила його я промовам;
І впустила до себе у гостину.
Пізнавала так і сяк без зупину,
Розділила з ним і крівлю, і ложе,
Гріх на щастя здавсь мені надто схожим.
У гріховності втонула зумисне,
Віднайшла в гріху приют і колиску,
Не такий поганий він, як казали,
І було його все мало, і мало…
Насідав безумним гріх всепоривом,
Віддала йому всі соки і сили,
Без жалю і у чеканні едему,
Віддалась гріху ущент я своєму.
Він був ніжний, і близький, і гарячий,
Він вселився, вріс у мене неначе,
Він будив, велів, тривожив, і тиснув,
Й РОЗТОПТАВ, як жовкле листя торішнє!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Самотносте, яка байдужа ти.
Приходиш непомітно і міцно обіймаєш,
Усі руйнуєш з світом вмить мости,
Даруєш спокій вічний. Забираєш
Можливість посміхатись не собі,
Для когось в серці квіти поливати.
Самотносте! Черствий цей гімн тобі
в цю мить так хочу я подарувати.
Ти – загадкова пані чарівна,
Солодко-магнетична й бажана порою,
Коли тебе тривалий час нема…
То, навіть, я сумую за журбою.
Але ось знову чуть ходу легку,
І двері відкриваю під гіпнозом,
І, пізнаючи постать кам’яно-різку,
Всі вірші в голові перекладаю в прозу.
Як гість безтактний, що забув про лік,
Хвилини запиваючи какао,
Переступать не прагнеш ти поріг,
Хоч цукру залишилось вже замало.
З’їдаєш ізсередини пиріг душі;
Начинку розсмаковуєш повільно.
Благаю! Хоч шматочок залиши
На чорний день, коли нарешті зникне
Присутності твоєї присмак гіркуватий,
Коли не зможе більше думка звикнуть
До темного світанку у кімнаті.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чуєш: б’є годинник: цок-цок-цок…
А чи справді так повільно і неквапно?
Скільки вже процокав сторінок,
Днів прекрасних, що й згадати складно.

Не затримати його й на мить,
І не повернутися в пройдешнє,
Стрілок гомінких не прокрутить
Хоч на крок назад. Летять в безмежжя.

Вийму батарейку – але – ні,
Все рівно за стінкою квартири
Строго в такт звучать його пісні
В супроводі світового виру!

Встиг, чи ні; сказав, чи побоявся;
Захотів, а часу не знайшов.
Ти з усім навіки попрощався.
Цю дистанцію уже пройшов.

Захмелів не від очей блакитних.
Не від молодості, сили, і весни,
Не від зоряних ночей чарівних –
Значить не життя обрав, а тільки сни.

На тобі тримається планета.
Ти – людина. Чуєш? Ти – людина!
І руками разом лиш тенета,
Скинуть ми зумієм з Батьківщини.

Не вони, не хтось, і не якісь там,
Ми одні для себе побудуєм
Дім, де будуть посміхатись діти,
Де сумних мелодій не почуєм!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Незвiданий мiй свiт. Небесна, одинока зiрка.
Тобi передають привiт мiльйони тисяч родичiв одвiку.
Що за парканом, хмарами обвитим?
За межами подвiр'я ЩО у свiтi?
Картини чудотворнi? Чи, може, щось нове
За ореолом нашого буття живе?
СТРАШНЕ, що аж холоне серце кригою Антарктики,
Бо розум не сприймае оновленої практики.
Навколо лиш безмежжя i безмежжя,
Яке розумникiв людей iз вiку в вiк бентежить.
ВОНИ поставили себе аж на саму вершину,
Та навiть нижчого щабля не спромоглись покинуть.
Блукають в дощент вивченiй планетi;
А , може, й зовсiм нас нема... I хто тут заперечить?
...Чи нас хтось просто уявляє...
I не ЗЕМЛЯ, а просто плiд фантацii лiтає?
Живемо, наче повнi iдiоти: невiдаючи хто? навiщо? звiдки?
Як безтурботнi, вранiшнi, осiннi, перестиглi квiтки.
У безпорадностi дiянь хапаємось за все i за нiчого,
Бо хибна нами вибрана дорога!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


Нанижу я намистом день,
а вечір сховаю в кишеню.
Закрию від совісті тінь,
щоб не стала чужою мішенню.

Маску «Щастя» купувати не буду,
бо ж не справжнім стане кіно.
Про аншлаг з сльозами забуду
не цікаве для мене воно.

Чорно-біле намисто,а мрію про біле.
Чорно-біле кіно,а колір знайду.
Завтра буде не чорне,а сіре.
Стане білим,а з ним до Бога прийду.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Иванна Тимощук


У кожного своя Голгофа,
а хрест несеш усе життя.
Та наче чорна птаха дрофа
штовхає в спину-йди в сміття.

Думки мої для мене хрест,
слова свинцеві каяття.
Я чую вереск-це протест
для мене Храм моє Життя!

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Nataliya


Жил я в мире без забот папку слушал , мать любил , смерти я смотрел в глаза улыбаясь и смеясь, за спиной земля кружила, ангелы вокруг меня,черти, бесы и вся падаль, всё склоняло к чюдесам. Люди все мне улыбались и смеялись в пустоту, Жаль! Но все мы ошибались а чюдес уш нет давно.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Ortelassa


Почему я так люблю смотреть людям в глаза,
зачем мучаю иных резким взглядом бездонных зрачков?
В слепом однообразии лиц-многообразность взоров,
пусть и недобрые иные,
иные резкие,чумные,
другие-прорубь хитрости,ненастий,
усталых бед,
оконченных побед.
седые,строгие,лихие.
косые,мутные,
без дрёмы,
смотрят ваши очи в мир.
скрещая тонкими сетями,
мерцая узами
НЕрая,
на миг друг к другу прикоснётесь:
как жизни ток,
и отвернётесь,
забыв,возможно,через миг,
потоки взглядов в вас тугих.
ну почему так любо знать,
и видеть,как кипит в зрачках,
ваших,
не моих,
жизнь разума,
бесконечная,
шальная,
как страстность в вас сверкает лет,
как радость шлет весны привет..
одни глаза лишь убивают,
будто не имеющие лика,
тенями рыщут по толпе.
без целей видимых,причин,
без скрытых маскою личин.
пустышки,
сосуды от людей,
смерти коснулись холодных дланЕй,
цепи холодной земли,
косы упругой травы-
чуждо наслажденье,
дерзость,стыд и мир.
просветленья не познать им пир,
лишь тело,тело-вот их рай,их хлеб и соль,
сентябрь и май,
всего,но ничего
не будет в них.
лишь морось ,
лишь пух,
лишь линий изгибов
неясный испуг..

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Ortelassa


Город затянут завесой костров,
Золотом листьев-осенний покров.
Звенит асфальт, шаги отражая,
Сумка-камень-плечо, и, вздыхая,
Мне бредется тропою НЕрая.

Дождь остужает жилы, а кровь
Медленно сердце толкает, и вновь
на слуху вздох замирает:
"Оглянись.
Увидь.
Удивись."
из уха наушник,
и взглядом назад,
вверх по улице,
где детства прошел моего парад.

Для этой дороги теперь Я-никто.
зябко поправила полу пальто.

Мир другой меня подобрал,
Отряхнул и покой мой украл.

Тяжелая сумка бьет по бедру.
Ну а память я просто сотру.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Ortelassa


Бетонный оскал мятых вокзалов,
Пыль прокуренных станиц.
Душно людям вместе стало,
Спешат уйти, не помня лиц.
Ответственно плюют друг в друга
Безразличием в блеклых глазах.

Тэги: ,
Категория: Философские стихи

VN:F [1.9.22_1171]