Лирические стихи

sveta



В цей літній дощ її цілуєш пальці,
Переплітаєш їх поміж своїх,
Торкаєш їх гарячими губами,
По черзі, кожний, ніжно пестиш їх.

А дощ все не вщухає, й не вщухає,
А дощ тарабанить, й тарабанить,
А ти її цілуєш пальці далі,
А в мене від цього в душі дощить.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Я ходжу твоїми дорогами
Щоб ще раз…

Я живу твоїми тривогами,
Щоб ти міг…

Я лелію тебе у пам’яті,
Щоб іще…

Я боюся тебе утратити
Назавжди…

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Якщо ти летітимеш вітроньку
У ту дорогу́ сторону́,
Де місто, Десною розрізане –
За мене всміхнися йому…
Із синього-синього обрію
На нього привітно дмухни
За мене метнися між злотими
Верхівками монастирів.
Скажи: не забула, печалюся,
Що в грудях болить і щемить.
У снах по Валу проходжаюся,
Дванадцяти руж’їв поміж.
Заскоч ти на гору, на Болдіну,
На схилі її зупинись,
Простори окинь, в зелі втоплені,
У церкви й собори вдивись!
Над ним розжени непогодицю -
Над містом, чаруючим зір,
Де роки чотири із юності,
Неначе один пролетів.
У гості до Красногвардійської
Тихенько на мить зазирни
За мене торкнися ялиночок,
За мене їх хвою вдихни.
Мій вітроньку, друже надійний мій!
Як будеш вертати назад,
Заглянь до коханого-милого,
Цілунок йому передай…

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Не маєш права так чинити,
Слова усе ж хоч щось та значать.
Якщо спромігся говорити,
Не гідно діяти іначе.
А я повірила – дурна,
А це були лише слова,
Надалі знатиму, що слово,
Не важить зовсім анічого!

Не маєш права не любити.
Ввіряв у цьому – то люби же!
Як совісті збрехать хватило,
Хай вистачить її й на більше!
А я повірила в любов,
На жаль, даремно тільки знов;
Вперед собі візьму в замітку:
Любов – обман є. і не зрідка.

Не маєш права прикидатись,
Що ми знайомі, і не більше.
Як завше не цурався знатись,
То і тепер не вчинюй інше.
А я повірила в тебе,
В слова, в любов, в усе-усе,
А я повірила дурна,
І залишилася одна…

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чому виводить ручка тільки
Про неї вірші і рядки?
То з того боку, то з другого,
А як же пташки, квіточки?
Чому тремтить вона так дивно?
Чому не слухає мене?
Усі закреслює закони
І верх над розумом бере.
...

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Знову засинаю у обіймах ночі,
Тепла ковдра ніжить замість рук твоїх,
Сутінки цілують лагідно досхочу
Губ моїх червоних спраглий оксамит.
Думаю про тебе, мариться усюди
Посмішка убивча; серце обпіка.
Як тебе люблю я, так ніхто не любить,
Бо ніхто не вміє так любить, як я.

Знаю, промінь світла, що бринить крізь штору –
Відгомін блискучий від твого вікна.
На стіні малює він зелене море,
І щасливу пару, схожу так на нас.
Думаю про тебе; це ж не заборона
Уявляти просто, що десь поряд ти,
А моя кімната – одинокий острів,
І вогонь розлуки вже давно зітлів.

Знову просинаюсь, вкотре вже розп’ята
Власними казками й кинута в багно.
Я сама в обридлій без тебе кімнаті,
І підступно сліпить згаснувший вогонь.
Думаю про тебе, світло мерехтливе,
Посмішку убивчу, море,…, чи моря?
Як тебе люблю я, так ніхто не любить,
Бо ніхто не вміє так любить, як я.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Скажи, це добре, що без тебе,
Без відома твого люблю
Тебе лише. Та ні ж бо Вас.
Пробач, пробачте… слабкість цю
Мені, мені, та я й забула,
Що почуття оце – минуле.
Я запізнилась на життя,
Це не для мене почуття.
...

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Щасливий той, хто зможе покохати,
Не дивлячись на відстань,час і вік,
Хто у своєму серці зможе сполохати
Той найніжніший в світі і могутній крик;
Хто зможе про земне усе забути,
І на себе дивитись через почуття,
І тільки лиш кохання голос чути,
До ніг йому покласти душу і життя.

Нещасний той, хто за велінням долі
Любов свою тримає в клітці золотій.
Співає й гірко плаче пташка, бо без волі
Ніколи не здійснити сольний виступ їй!
Нещасний... Та того не помічає,
В тумані небуття весна його горить;
А зранене серденько так радісно співає,
В обіймах полум'яних так весело бринить.

Щасливий той, хто ясно уявляє
Для кого кров його тече у жилах,
Для кого всесвіт у руках тримає,
Серед людей простих літа на крилах;
Хто зможе навіть через океани:
Під шум штормів і вітру поривання,
Між сизих хвиль, закутаних в сутани -
Впізнати у пітьмі своє кохання.

Нещасний той, хто ядом упиває
Свій мозок спраглий й тіла оксамит;
У лабіринтах домислів блукає,
Прий маючи за справжнє лише вид;
Хто знає ліки від свойого болю,
І заплатив би будь яку ціну,
Щоб тільки пригубити їх поволі,
За хворість відчуваючи вину.

Що ж краще? і чи варто обирати
між щастям у одвічному полоні,
та існуванням, делише крізь грати
До сонця простягаються долоні?!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Вiн кохає її до бестями,
I дарункам не знає цiни,
Зорi в небi збирає ночами,
Пiдiймає скарби з глибини.
А у його очах усе моє життя
I на губах медових доля вся моя.

Устилає троянд пелюстками
Всi стежки, де гуляє вона,
I хмiлiє все бiльше з роками
Вiд її молодого вина.
А у його очах усе моє життя
I на губах медових доля вся моя.

За проханням її сходить сонце,
I дерева вмивають дощi,
Вiтер стукає тихо в вiконце,
Мiсяць сяйвом чарiвним блищить.
А у його очах усе моє життя
I на губах медових доля вся моя.

З насолодою вiн помирає,
Щоб вiдкрити у вiчнiсть їй шлях,
I одну лиш надiю плекає -
Залишитись на грiшних вустах.
А у його очах усе моє життя
I на губах медових доля вся моя.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Хочу, милий, тобi розказати
Про кохання жагуче моє.
Та рукою зорю не дiстати,
Не зiгрiє промiння твоє.
Лиш на мить заглянути б у очi
I померти вiд їх теплоти
Бачу, любий, тебе я щоночi,
Та про мене й не згадуєш ти.
Смiх твiй перлами котиться свiтом,
Я ж - глядачка в твоєму кiно.
Всi бiлети на фiльм цей скупити
Серце прагне моє вже давно.
Чим на тебе я довше дивлюся,
Тим мене усе бiльше нема.
До останку в тобi розчинюся,
Щоб мене, як себе, ти кохав!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]