Лирические стихи

Лирические стихи

ЛАН


Немало времени прошло с тех пор,
Когда впервые, под трибуны ликованье,
Мой верный друг – мой боевой топор
Убил, не мне, спасая жизнь,
А исполняя зрителей желанье.

Сколь много крови пролито в песок,
В повиновении опущенному пальцу.
И сердце било молотом в висок,
Когда я в грудь вонзал свой меч,
Так сильно жить желавшему страдальцу.

Бушует вновь Великий Колизей.
Как обезумели, от вида смерти, люди.
Один меж трупов я врагов, друзей,
И Цезарь в руку мне вложил
Для каждого раба священный рудис.

Свободен я! – Нет, это лишь туман.
Кровавой славы жажду, выгрызая вены.
Свободен я! – Нет, всё самообман.
Лишь смерть убьёт в душе раба
Жестокой, ставшей домом мне, арены.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

LedyDelfin


встали рано,
обнюхали
всі іриси
наші
під хатою –
в два
носи`…

нашвидкуруч зібралися
й подалися
у ліси –
причащатись
краси…

ти!
символ Сонця
і Божої Повноти!

у лісі
розбила глечика
з медом
біла
акаці-я:

«…знаєш, Володю,
я…»

21.05.2012

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Чому замовкла, пташко сизенька?
Чому змарніла так рано ненька?
Зима блукає у її косах,
Все лице неньки в гірких сльозах.

На цвинтар стежку вона стоптала,
Ох гірка доля її спіткала,
Забрали сина в неї у солдати,
Не довго неньці прийшлось чекати.

Чому зрадлива така ти доле?
Навіщо горе це тяжке горе?
Привезли в хату їй домовину,
Ой, сину, сину, рідненький сину.

Навіщо неньку одну лишив?
Життю радів ти, життя любив,
Любив садок свій біля хати,
Нехай же будуть ті дні прокляті!

В чужу країну його забрали,
У мами згоди не запитали.
Ридає ненька світ проклинає,
«Навіщо люди?» - вона питає.

З роками кажуть біль ущухає,
Ой ні, не правда, мама це знає.
Все життя біль цей у серці носить,
Вічний спочинок у Бога просить.

У горі жити вона стомилась,
Як верба плакуча вся похилилась,
На душі камінь, на серці рана,
Дитинко рідна, моя кохана.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Гіркого полину я в букет назбирала,
Серце боліло, а душа ридала,
Невже гірка доля для мене навік,
За що мене зрадив мій чоловік.

За що зрадив нашу любов,
Від мене до іншої чому пішов,
Від мене пішов дітей залишив,
А так присягався, що щиро любив.

Діти горнулись до рідного тата,
Ой гірка доля, як ти проклята.
Не можу збагнути та зрозуміти,
Як зміг ти з нами так поступити.

Невже серце не краялось, душа не боліла,
Чому я стала тобі не мила,
Чому скажи чому, чому?
Ти розтоптав мою весну?

Молоді роки мої забрав,
Душу мою у багно затоптав,
Чужі діти батьком тебе називають,
А свої від жалю погляд відвертають.

Ще прийде той час і та година,
Чужа дитина – не твоя дитина,
В скрутну годину прийдеш до нас,
Але пройшов уже твій час.

Тобі не буде назад вороття,
Не буде для тебе уже каяття,
Гірким полином дорогу встелю,
Серденько своє я тобі звеселю.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]