Лирические стихи

sveta


За это зиму и люблю:
За свежесть за морозную,
И за слепяший белый снег,
Как бриллиантов розсыпи;
За неба голубой отлив,
Рипенье под подошвами,
За щебетание синиц.
И не любить возможно ли?
Такой глубокой тишины,
Сменяюшейся въюгами,
Когда идешь и слышишь ты,
Идешь и слышишь музику?...
Она то льеться, то звучит,
Доносится, спускается,
То колокольчиком звенит,
То перышком касается.
Её играют небеса
На струнах арфы солнечной.
Так трогательна, так чиста,
И так проста мелодия!
От музики такой душа
Как будто пробуждается,
И просит нежности она,
И в жизнь она влюбляется.
Люблю я зиму за покой,
Люблю за умиление,
Зимой я становлюсь другой:
Задумчивей, беспечнее.
Зимою чаще, чем всегда
Любуюсь небом, звездами.
Зима близка мне, как сестра,
Во многом с ней похожы мы.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Ти снився мені ніч усю на проліт
До самого, самого ранку,
З тобою ми разом ізнову були
З тобою, єдиний, коханий.

Гаряче і сильне відчула плече
Й сховалась у ньому від світу.
Твій доторк долоні до серця пече,
Ти мій незгасаючий світоч.

Про щось говорили. Спішили кудись
Із чогось сміялись укупі.
Розстались недавно, всього лиш два дні
А так уже смутно, так смутно.

Ти снився мені, та не схоже на сни
Було те чарівне видіння
Ми міцно обнявшись в ніку́ди ішли,
В серцях затаївши надії.

Ми гріли теплом: ти – мене, я – тебе,
І нам не було застороги,
Назад не вглядаючись, йшли ми вперед
По звивистим щастя дорогам.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Твій погляд дає мені сили,
І поїть мене божевіллям,
Нещадно мене обпікає,
У душу мою заглядає.
А там стільки туги і муки,
Що хватить на всесвіт безмежний!
А там – від тяжкої розлуки
Палають страждання пожежі!
А там – ні кінця, ні початку,
Звідтіль вороття не буває,
І темінь одна непроглядна,
Самотність одна лиш безкрая…
Вернися до мене! Вернися!
Не дай згубитись навіки!
Ми квіти з тобою барвисті!
Ми – сонця! Ми – роси! Ми – вітри!
Ти чуєш мене, я це знаю.
І дивишся зорями в небі!
Ми трави з тобою! Ми – трави!
Лелеки! Лелеки! Лелеки!
Дивися на мене! Дивися!
Мене допивай без останку!
Ми ріки з тобою! Ми – ріки!
Ми ранки з тобою! Ми – ранки!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Шурочка Мартыненко


Я так хотела бы целовать с рассветом,
обнимать с закатом,
рисовать портреты,
вырезать стилетом
странные сюжеты
и прошлые лета.
я так хотела бы приносить в пакетах
разные конфеты,
научиться делать котлеты
себе, ему и пятерым будущим детям.
я так хотела бы узнавать ответы,
раскрывать секреты,
получать советы
и применять их где-то
(или не применять где-то).
я так хотела бы проснуться однажды на краю света,
увидеть из космоса планеты,
внести свою лепту
в развитие Тибета.
купить яхту,
посидеть на вахте,
сшить жилет из твида,
увидеть в старости Бреда Питта.
я так хотела бы покупать в театр билеты,
вычислять силу Архимеда,
встречаться с друзьями за обедом,
написать миллион куплетов.
Покупать сладкую вату,
утюжить пиджак помятый.
и если что-то неправда,
то лучше сегодня, чем завтра.


Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Влюбленные


Бажаю щоб світило сонце
У думці і душі твоїй,
Бажаю, щоб у цьому році,
Кохання надавало мрій!

Нехай всім буде безтурботним,
Багатий щастям і надій
І якщо ти чогось захочеш -
Своїми силами зумій!

Тебе підтримаю завжди,
Щоб не таїло нам майбутнє,
У тебе я, у мене - ти!
По іншому не може бути.

Минають довгождані дні?
Які чекав завжди, здається,
Як пташка в небо на весні,
До тебе серце моє рветься!

З тобою полюбив життя,
Його сумну та добру мить!
З тобою - чарівна моя,
Мені так хочеться творить...

Зустрілись ми не випадково,
У цьому впевнений на сто!
Бо вірш, коли за словом - слово,
А ми в обіймах - це тепло!

Світи ми наші поєднали,
Створивши, щось своє - велике!
В цей сад кохання завітали,
Тепер з нами росте він - квітне!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Усе достоту – СУЄТА…
Цвірінь! Тьох-тьох!! – оце життя!
Нема ваги ані шматка
Усе, окрім того ставка,
Що плескотить і пахне зелом,
Люстерком служить що деревам,
Що в їх ногах рядном лежить,
І, знай, вихвилює, бистрить.
Усе – НІЩО; все геть – НІЧОГО,
МАРУДНИЙ БІГ. Куди? Від чого?

Тим часом вечір вечоріє,
Як древній дідуган сивіє…
В нечесаній його чуприні
Витають сни, ширяють тіні.
І тихо. Хай би тиша ця
Завжди тривала без кінця.
У ній є все: питай і слухай,
Від решти – городися духом!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


За що в душі таке сум’яття?
У неї ж навіть я не вірю;
То жити я берусь з завзяттям,
То від життя томлюся, скнію.
Немає іскорки у ньому,
Воно марніє, усиха.
Піде димок – та і потому:
Від тих клубів нема пуття.
Нема іскри – немає смислу
Ознаки проявлять життя.
Тоді воно потрібне лише,
Коли когось ще зігріва.
Відтак і хочеться, і йметься.
У змогу все і до снаги;
Ця іскорка коханням зветься,
Отим, що ти його згасив.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Березова алея, сережками убрата
Схилилась над асфальтом так вишукано-мило!
Пройдешся по алеї – і все так просто наче:
Є ти, є жовте сонце, є голубі хмарини.

В кокетливих фігурах застигли білі руки,
Обласкані настирним, зухвальним вітерцем.
До шкіри їх торкнешся – і в’януть смутні думки,
І сам питаєш в себе: «Чи це життя не сенс?»

Отак між віт тинятись, отак у них вдивлятись,
Із ними відчувати єдиність і рідство?
Алеєю берізок неквапно проходжатись,
У їх красі губитись хай що б там не було!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Цвітуть сади. Чи знаєш ти,
Як хороше цвітуть сади?
Їх білий цвіт, як перший сніг.
Не знаєш? Подивись піди!

Не відривай від них очей,
Впусти у душу цвіт оцей,
В тугі букети не ламай,
Не кривдь, прошу, цей білий рай!

Цвітуть сади, гудуть джмелі,
У пасмах їх – рої із бджіл.
Таке ти бачив хоч колись?
Якщо ще ні, то озирнись!

У пелюстковому вінці
Викупується, як в ріці,
Отар бджолиних дружна рать,
Й дзижчить. Про що? Нам не узнать.

Про те, що вже цвітуть сади,
Мов наречені в убранні;
Про те, що хороше цвітуть,
Не надивитися, мабуть!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чуєш: б’є годинник: цок-цок-цок…
А чи справді так повільно і неквапно?
Скільки вже процокав сторінок,
Днів прекрасних, що й згадати складно.

Не затримати його й на мить,
І не повернутися в пройдешнє,
Стрілок гомінких не прокрутить
Хоч на крок назад. Летять в безмежжя.

Вийму батарейку – але – ні,
Все рівно за стінкою квартири
Строго в такт звучать його пісні
В супроводі світового виру!

Встиг, чи ні; сказав, чи побоявся;
Захотів, а часу не знайшов.
Ти з усім навіки попрощався.
Цю дистанцію уже пройшов.

Захмелів не від очей блакитних.
Не від молодості, сили, і весни,
Не від зоряних ночей чарівних –
Значить не життя обрав, а тільки сни.

На тобі тримається планета.
Ти – людина. Чуєш? Ти – людина!
І руками разом лиш тенета,
Скинуть ми зумієм з Батьківщини.

Не вони, не хтось, і не якісь там,
Ми одні для себе побудуєм
Дім, де будуть посміхатись діти,
Де сумних мелодій не почуєм!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]