Лирические стихи

sveta


Незвiданий мiй свiт. Небесна, одинока зiрка.
Тобi передають привiт мiльйони тисяч родичiв одвiку.
Що за парканом, хмарами обвитим?
За межами подвiр'я ЩО у свiтi?
Картини чудотворнi? Чи, може, щось нове
За ореолом нашого буття живе?
СТРАШНЕ, що аж холоне серце кригою Антарктики,
Бо розум не сприймае оновленої практики.
Навколо лиш безмежжя i безмежжя,
Яке розумникiв людей iз вiку в вiк бентежить.
ВОНИ поставили себе аж на саму вершину,
Та навiть нижчого щабля не спромоглись покинуть.
Блукають в дощент вивченiй планетi;
А , може, й зовсiм нас нема... I хто тут заперечить?
...Чи нас хтось просто уявляє...
I не ЗЕМЛЯ, а просто плiд фантацii лiтає?
Живемо, наче повнi iдiоти: невiдаючи хто? навiщо? звiдки?
Як безтурботнi, вранiшнi, осiннi, перестиглi квiтки.
У безпорадностi дiянь хапаємось за все i за нiчого,
Бо хибна нами вибрана дорога!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Сново весточку тебе пишу, любимый
Вместе с голубем отправлю помеж вьюг
Пусть она, ветрами в ночь гонима
Легким перышком коснется твоих рук.
Беспричинно вроде сердце бьется,
Вырываясь в бешеный полет,
Предавая сдержанность, смеется,
И дает терпенью отворот.
Чувствую твое дыханье рядом;
Может стать, что через времена.
Оповитая вишневым садом,
Смотрит на меня твоя луна.
Знаешь, часто я, гуляя, вижу
На заснеженной тропе твои следы,
Голос твой сред птичьих трелей слышу,
И кричу в безумстве: выходи!
Рассекая взором чащи леса
Я бегу и, падая, зову
Облик из мечты моей воскресший,
Синий сон в заоблачном миру.
Только утопают без возврата
Каждый раз бездонные глаза,
Растворяясь в кромке снегопада,
И, грозясь, не повернуть назад.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta

Незвiданий мiй свiт. Небесна, одинока зiрка.
Тобi передають привiт мiльйони тисяч родичiв одвiку.
Що за парканом, хмарами обвитим?
За межами подвiр'я ЩО у свiтi?
Картини чудотворнi? Чи, може, щось нове
За ореолом нашого буття живе?
СТРАШНЕ, що аж холоне серце кригою Антарктики,
Бо розум не сприймае оновленої практики.
Навколо лиш безмежжя i безмежжя,
Яке розумникiв людей iз вiку в вiк бентежить.
ВОНИ поставили себе аж на саму вершину,
Та навiть нижчого щабля не спромоглись покинуть.
Блукають в дощент вивченiй планетi;
А , може, й зовсiм нас нема... I хто тут заперечить?
...Чи нас хтось просто уявляє...
I не ЗЕМЛЯ, а просто плiд фантацii лiтає?
Живемо, наче повнi iдiоти: невiдаючи хто? навiщо? звiдки?
Як безтурботнi, вранiшнi, осiннi, перестиглi квiтки.
У безпорадностi дiянь хапаємось за все i за нiчого,
Бо хибна нами вибрана дорога!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Хоть писалось о ней уже много стихов
И на строчки их пели под музыку неба,
Но, наверное, нет во вселенной оков,
Чтобы всех запереть ей преклонных поэтов.

Её искра всегда горячит изнутри,
И забыть невозможно её после встречи,
С кем-то, может, считала она фонари,
А с другим – зажигала на облаке свечи.

Третьим, может, пришлось просидеть до утра
Под разложистым кленом на старой скамейке,
Прижимая к груди и слова говоря
Ей – единственной в мире, отныне – навеки.

Может горы сносить, рушить рек берега,
Оставаясь в тот час же дыханием легким,
Ей под силу воздвигнуть из пепла года,
Что давно уже кажутся дымкой далекой.

Беспредельною вольною птицей летит
В приоткрытые створки обители жизни,
И причуды её исполнять все велит,
Стать рабою её чудотворных капризов.

И по собственной воле неволю её
Принимаем как дар из даров всех желанных,
И мечтаем о ней, и всегда её ждем,
И не зная её, узнаем, как не странно.

Только слово одно в молчаливой тиши
Ураганные волны бросает и воют
От тревожащей боли осколки души;
Сотворить не под силу иному такое.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Щось м´яке і неозоре
Обняло мене за плечі,
Наче синє-синє море,
Наче теплий літній вечір.
Я згадала листопади,
Час, коли кружляє листя
І на землю тихо пада
Під пташині бенефіси;
Золотаві свіжі днини,
Дим солодкий від багаття,
Шурхотіння, шелестіння,
Падаючих стук каштанів;
Я згадала, що кохала
Надто сильно невиправдно,
Бо дароване забрали
Листопади золотаві.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Любовний монолог: печальний парадокс
Він знов мовчить, мовчить, а кажу знов щось.
Чи чує, а чи ні – як річенька слова!
Не тямлячи, що тут – самісінька, одна.

Його я бачу скрізь: у квітах, у траві,
Не божевільна я! Ні! Божевільні ви!
Якщо його очей не бачите, як я,
В березових листках, на крилах журавля!

Утіха лиш одна – розмова в тишині;
Те, що мовчить, дарма, йому я розповім
Про дивні чудеса, про невідомий світ,
Побавлю, як дитя; прикличу сни ясні!

Для мене він – усе! Ви заздрите мені!
Ви брешете про те, що то не він, а тінь!
Він всюди, як життя: у водах, у землі!
Навіщо все це вам?! Ви брешете мені!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



По твоим я тропочкам с чаяньем пройдусь,
В каждый лист истоптанный (вдруг, тобой…) всмотрюсь.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Тропочки-тропиночки, милые мои
Камешки, былиночки, и твои следы.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Раскажите тропочки, как живет мой свет
За него дороже, ведь, небыло и нет.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Громко сердце екает там, где ты ходил,
Жаль, что не хватило нам лишь моей любви.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Одне на двох повітря – це щастя заповітне,
Впускаю у легені з блаженством я його.
Так легко до безкраю повітря я вдихаю,
Я дотепер й не знала, що так тебе люблю.
Із подихом із кожним живу на трошки довше,
Не знаючи тяжіння лечу, лечу, лечу!
А я й сама забула, що так любити можна,
Себе впевняла марно, що більше не люблю.
Вдихаю і не знаю, чи витримає серце,
І чи не розірветься від струменів палких,
Безупину вдихаю, та мало й мало раю,
Не можу я повітрям надихатись твоїм!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Як живеться, сонце м́оє,
Там тобі за синім морем,
Спеченим липневим небом?
Чи бува чого не треба?
Не сумуй, моє кохання,
Буде все у тебе гарно;
І стелитиметься доля,
Як волошки серед поля.
Все тому, що я не зраджу
Почуття мого нізащо,
Не забуду обіцянку
Сумувать безперестанку.
Хай не тілом, та з тобою,
Огорну теплом любові,
Я вкраду у тебе втому;
Ти не знатимеш ні в чому
Негараздів і невдачі,
Радісних хвилин нестачі,
Бо завжди і скрізь крізь небо
Я дивитимусь на тебе;
Й з висоти вершин блакиті
Я не дам нікому сміти
Світ твій збурювати громом.
Не хвилюйся, не дозволю.
Не дозволю, бо кохаю
Пам´ятаю, пам´ятаю…

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Я впевнена була, що ти мене полюбиш
І, що любов мою колись усе ж приймеш,
Що і її, і інших, всіх «отих» забудеш
Коханою своєю мене колись назвеш.

А ти не забував, а роки все минали,
Та не згасала (ні!) чомусь любов моя;
На всіх, окрім тебе, я очі закривала,
Усе чекала я… Того чекала дня…
...

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]