Зайшов з вечора сусід до Івана в хату:
- Слухай друже дай мені хоч якусь пораду.
Щось не їсть сьогодні у мене кабан,
Дуже вже не тішить мене його стан.

Випили пляшину, довго міркували
І для даної проблеми уже плани склали.
А як зійшло сонце взялися за діло,
Все в руках в сусідів немовби кипіло.

Вигнали скотину мовби погуляти,
Думали гадали як його владнати.
Схопили сокиру та обухом трісь!
А кабан на спину так одразу блись.

Дихання немає, вуха посиніли,
Не довго трудились, навіть не спітніли.
Випити по чарці вдвох пішли до хати,
А кабан прийшов до тями, та давай втікати.

Голова в тумані куди мчить не знає,
Все що по дорозі усе розкидає.
Як почули брязкіт, вискочили з хати,
Щосили, щодуху, давай доганяти.

Крос здали на славу, ноги аж гуділи.
Нещасне створіння все таки вложили.

Каже, якось баба діду,
Я в Америку поїду,
Розсміявся старий дід,
Скільки ж тобі бабо літ?
На те баба не зважала,
Всі документи зібрала,
Тай майнула у сільраду,
Щоб дали, якусь пораду.
Голова сільради, диво,
Подививсь на бабцю мило,
Запитав серйозно так,
Жартувати був мастак.
Скільки літ вам не брешіть,
Все по правді напишіть.
Баба довго щось писала,
Ту анкету заповняла,
Та писати добре не вміла,
Бідна геть уся спітніла.
Не замужня, нема діда,
Звати її мадам Ліда,
На старості своїх літ,
Хоче ще побачить світ.
Голова подививсь строго,
Що ви пишете небого,
Нема діда, що за жарти,
Ви його бабцю не варті.
Хочете їхати то з Богом,
Будете лиш за порогом,
Оженю я діда вмить,
Не одна бабця не спить.
Його швидко підберуть,
Вирушайте бабцю в путь,
Розходилась тут старенька,
Не така вже я дурненька,
Навіщо мені та мадам,
Діда свого не віддам,
Не віддам за ті доляри,
Будемо доживати в парі.

Для діда Миколи не легко живеться,
На старості літ не так все вдається.
Баба все бурчить немає їй впину,
А ще при нагоді штовхає у спину.

Штовхає у спину, немовби здуріла,
Вже давно в руках, а Кличка є сила.
Раненько поспати не дасть все бубнить,
Мов би в ній сто бісів у одній сидить.

А як одружились щиро так кохала,
Мовби та лебідка по хаті літала.
Душа вилітала, кров кипіла в жилах,
Ох була в Миколи тоді міцна сила.

Підхопить на руки молоду дружину,
Таку ніжну, щиру лиш його єдину.
А тепер, що робити? Немов з дуба впала,
Давно вже забула, як клятву давала.

Годі вже терпіти, треба честь і мати,
На розлучення піду бабу подавати.
Як прийшов до суду довго міркував,
Але все ж заяву якось написав.

Не має вже сили, баба геть здуріла,
На старості років певно розлюбила.
Суддя подивився на діда з-під лоба,
Водночас смішно, та ще й чомусь шкода.

На роздуми місяць добре обміркуйте,
Свою бабу також добре підготуйте.
Як майно нажите будете ділити,
Може малолітні є у вас ще діти?

Як прийшов додому і відкрив лиш рота,
Баба перебила - діду є робота.
Досить вже ходити по світу коптити,
Треба нову лаву під вікном зробити.

Стара вже трухлява уся розвалилась,
Чомусь цілу ніч вона мені снилась.
Як колись бувало сядемо на лавку,
Ти мене пригорнеш не пустиш до ранку.

Серце стрепенулось, душа затремтіла,
Все ж пам’ятає, напевно любила.
До біса ті суди, ті поневіряння,
Як змайструю лаву поверну кохання!

Я к тебе приплыву
На бумажном кораблике,
Если только таким
Ты причалить даешь,
Я к тебе прилечу
На орле или зяблике,
Если в чаще дремучей
Всю жизнь ты живешь.
Зельвин Горн


Я к тебе проберусь
В непролазную чащу,
Куда тысячу лет
Не ступала нога…
Не зову, не жалею
И точно не плачу,
Если рядом такая,
Как Баба - Яга.

По рукам и ногам
Ты, любимая, связана,
И зелененьких гномиков
Продолжаешь дразнить,
Я тебя навещу,
Меня ждать ты обязана,
Ты не станешь колоться,
Если брошу я пить...

Я к тебе не приплыл
На бумажном кораблике,
Испугался порезаться
О души твоей гладь,
Скушал горный орел
Дистрофичного зяблика,
Посещенья закончились,
Пора засыпать...

...
Кто в споре прав? Кто виноват?
И почему? И кто? И как?
У кого суть? У кого ложь?
Такая муть, что фиг поймешь...

Кто чушь несет, а кто маразм?
Кто голубой, кто пи...рас,
кто порет бред, а кто фигню,
ты не поймешь, я не пойму...

И я решил, этот вопрос,
ответ пришел, как я подрос,
пришел ко мне и клином стал:
"У кого сиськи тот и прав!"

Твоя улыбка скреплена “Моментом",
В ней вековые тайны шелестят,
Она вместила тысячи фрагментов,
Здесь даже скрипочки для фауны звучат...

И радуга смеется истерично,
Увидев, как все “шестеро мячей”,
Запрыгали в улыбке неприлично
И сделали ее еще страшней....

Сойдет с ума от ужаса Джoконда,
Замерзнет ручеек под гнетом льдин,
Осколок солнца рухнет с небосвода
И будешь улыбаться ты оди

Спасибо элитной психушке
Здесь каждый известный поэт,
Будет шептать вам на ушко:
"Я боли душевной эстет..."

Болезни на два умножаю,
Не врач, математик- садист,
Минусом плюс растлеваю,
Стратегий изящных артист...

Души на боль обрекаю,
Как гений бредовых идей,
Дробями сарказмы вонзаю,
В мучениях жить веселей...

Унижен малыш -Чебурашка,
Чтоб душу зверушке "согреть",
Его обозвал я "какашкой"
И оду заставил мне спеть...

Вам тайну большую открою
Я мастер поехавших крыш,
Букашки мне хлопают стоя,
И в снах рукоплещет Париж...

раз почтенная старушка
съела мягкую игрушку
съела радио и плед
и спасательный жилет

все, что в шкафчиках лежало
бабка с дури утоптала
и отправилась во двор
деревянный грызть забор

вывод делается сам -
берегись голодных дам!

Жила обезьянка
У обезьянки была кривая осанка
Она любила кататься на санках
И не боялась танка
Дралась как партизанка
Как-то разрыдалась не на шутку когда съела утку
Опять влипла в грязную мутку
Переварив утку
Выдав очередную шутку

Жуткая обезьяна опять сожрала три банана