Закохана я в рідний край,
Свою Вітчизну дорогу,
Люблю берізок білий гай,
Його ту ніжність чарівну.

Манить мене краса полів,
І волошкова синява,
Весняна пісня солов’їв,
Та синь небесна голуба.

Червоних маків полотно
І кущ калини у ставка,
Бузок, що стукає в вікно
Та тиха пісенька струмка.

Співуча мова колискова,
Сварливий щебет горобців,
Журлива пісня журавлина
Та шелест стиглих колосків.

Стрімкі потоки рік глибоких,
Кохання пісня лебедів,
Спів українок синьооких,
Корони велетнів дубів.

Гречаний цвіт, що манить медом,
Духмяна скошена трава,
Горобина вбрана намистом,
Ромашка біла польова.

Цвіт перших пролісків весни,
Суниці літній аромат,
Яблука поспілі восени
І тихий зимній зорепад.

Куди не заведе нас доля,
В які краї, в які світи
Хай буде там багатство, воля,
Красу, де виріс не знайти.

Той край, де батьківська хатина,
Матуся сива у воріт,
Лише сюди веде стежина,
Тут загубивсь дитинства слід!

Летить ворон, летить чорний на льоту кряче,
Плаче моя Україна гірко-гірко плаче.
Плачуть ліси і діброви, полонини, гори,
Нема ладу землі рідній, одне лише горе.

Пруть до влади мужі кляті, чубрають волосся,
Невже так до віку буде чи мені здалося.
Ділять ті портфелі чорні грошами набиті,
А для бідного народу скажіть, що робити?

Нема війни, нема крові, наче мирно, тихо.
Та немарно ворон кряче, насуває лихо.
Злита потом, кров`ю земля гірко-гірко плаче,
А над нею ворог клятий від радості скаче.

Скаче тішиться не марно, свята дочекався,
За копійки і без бою, мій народ продався,
Француз суне, німець лізе, поляк не зіває,
Кожен хоче, щось увірвати, кожен підгрібає.

Все, що можуть ще й сміються народу у спину,
Мовчать люди можна сміло обкрадати країну.
Обкрадають, обдирають чого не пожити,
Як не вміють українці краєм дорожити.

Наймитами стали люди по світі усьому,
Душа рветься гірко плаче хочеться додому.
Ну, а дома, що чекає марні сподівання
Встань, Тарасе, подивися на наші страждання!

Плаче твоя Україна не оране поле,
За що важко так караєш гірка наша доле.
Бюрократи та злодії взяли владу в руки,
А народ за те мій терпить безкінечні муки.

Невже край свій розлюбив, мій народе любий,
Схаменіться, добрі люди, невже вік так буде?
За що діди воювали, та кров свою лили?
За країну свою рідну життя не жаліли.

Пошли, Боже, вічний спокій їм на тому світі
А нам розум та терпіння все це пережити.

Схаменіться добрі люди!
Не рвіть Україну,
Не ганьбіть рідну землю,
На віки єдину!

Вона на світ породила,
Дала те, що мала,
Та якась нечиста сила
Віру підірвала.

Українці піднялися,
Не хочуть мовчати
На майдан геть подалися,
Правди добувати.

Встань, Тарасе, подивися,
Поплач разом з нами,
Богу щиро помолися
З нашими синами.

Дай нам силу святий, Боже,
Дай нам ще терпіння,
Віра в правду допоможе,
Ще в нас є надія.

Плаче-плаче Україна,
Дрібними сльозами,
Чужина весь цвіт забрала,
Діточок від мами.

Плаче мати, плачуть діти,
Що тут говорити,
Треба якось в світі жити
На хліб заробити.

Де ти, правдо, покажися,
Чому заховалась?
Народ просить схаменися,
Кого ти злякалась?

Згадаю час, літа я ті,
І ту святу годину,
Коли матуся із печі
На стіл кладе хлібину.

Немовби сонця промінці,
Вложила в неї мама,
Руки ж у неньки золоті,
Любов до хліба й шана!

І стиха мовить нам слова,
Вони, немов молитва,
- Хліб усьому в нас голова,
Не зневажайте хліба!

Шануйте хліб, любіте хліб,
Під ноги не кидайте,
Так, як шануєте батьків,
Навік запам`ятайте.

І ось на скронях сивина,
Вже сипле білим снігом,
Але ті мамині слова,
Я повторюю дітям:

- Шануйте хліб, любіте хліб,
Під ноги не кидайте,
Так, як шануєте батьків,
Своїх дітей навчайте!

Точка отчета вокзал.
Цель - убежать от рутины.
Дабы никто не сношал,
Мозг мой подобно вагины.

Точка отчета весна.
Цель - осознать свои цели.
Бонус - на грудь два блина
И на бицуху гантели.

С точки отчета отчет
Перед самим же собою.
Бла-бла-бла-бла..Идиот.
Нынче меня не устроит.

Так как уходят года
Тратясь на точки отчета.
Жаль не измерить труда
В метрах кубических пота.

Не подолавши влади гніт,
Що зруйнував твої надії,
Ти кинеш все і рушиш в світ,
Щоби здійснити свої мрії.

Навчишся ти чужих пісень,
І заговориш по новому.
І здасться, що наступить день -
І ти забудеш рідну мову…

Та промине немало літ.
Можливо, десь в чужій країні,
Ти тихо скажеш: "Fucking Shit…"
Додавши: "Слава Україні!"

Нам будувати новий світ
Та руйнувати застаріле.
Великих праць солоний піт
Мізерне змиє все й невірне.

І переможе вірність зраду.
Здолає дружба ворожнечу.
Великих перемог принада
Приємно нам розправить плечі.

Життя минуле – це неволя,
Зневіра, бідність, безнадія.
Прийдешнє – віра, дія, воля,
На щастя та любов надія!

- Ще не вмерла Україна? –
Дивуються в світі.
- Чому плачуть у країні
І старі, і діти?

Чому радості не має,
І щастя, і волі?
Чом шукають в іншім краї
Щасливої долі…?

Чом серед свого народу
Злії вороженьки?
Не шанують свого роду?
України-неньки?

Душу й тіло запродали,
Продали свободу,
Та кайданів накували
Бідному народу!

Пускай я бед и грамот не научен
Течет во мне мужицкая река
Но грамоту мне все же вручат
За то что похал я до поздна

Не знал я ласки пышных одеял
Доярка больше мне по нраву
Какая разница над кем я там стонал
Обидно больше за державу

Суете вы поэмы мне , повести времен
Зачем, нужна мне эта тема?
Когда душа взялась камнем
Эх... дать,дать бы вам с колена

Смейтесь, называйте низшим классом
Стерпим , нам не привыкать
Работаем мы этим часом
На гламур ваш сверху нам плевать

Рабочий класс,силен и крепок
За себя мы постоим горой
В истории оставим слепок
Своей рабочею рукой!!!