Чом ти сумовитий, дубе мій зелений…

війна, та материнський біль за втраченою дитиною...........
Чом ти сумовитий
дубе мій зелений,
й болем оповиті
берізки та клени?

"Бо зібрались круки
у зловісні зграї,
й сльозами розпуки
плачуть виднокраї".

Квилить сива мати:
"сину мій, синочку
нащо ж одягнув ти
дубову сорочку?
Діти та онуки,
не прийдуть до тебе
не зігріє сонце,
не побачиш неба".

Плакала, просила
думала – поможе:
«верни життя сину –
моє, візьми, боже!
Бо жити не сила
сенсу жить немає…»
Припала до сина
міцно обнімає.

Та враз біль скосила –
вже молить не треба
подивилась в небо,
та й пішла до сина.......


Болем оповиті
берізки та клени…
Чом ти сумовитий
дубе мій зелений?

9 травня 2011р

Другие стихи из категории «Философские стихи»