«САМОТНІСТЬ»

sveta


Самотносте, яка байдужа ти.
Приходиш непомітно і міцно обіймаєш,
Усі руйнуєш з світом вмить мости,
Даруєш спокій вічний. Забираєш
Можливість посміхатись не собі,
Для когось в серці квіти поливати.
Самотносте! Черствий цей гімн тобі
в цю мить так хочу я подарувати.
Ти – загадкова пані чарівна,
Солодко-магнетична й бажана порою,
Коли тебе тривалий час нема…
То, навіть, я сумую за журбою.
Але ось знову чуть ходу легку,
І двері відкриваю під гіпнозом,
І, пізнаючи постать кам’яно-різку,
Всі вірші в голові перекладаю в прозу.
Як гість безтактний, що забув про лік,
Хвилини запиваючи какао,
Переступать не прагнеш ти поріг,
Хоч цукру залишилось вже замало.
З’їдаєш ізсередини пиріг душі;
Начинку розсмаковуєш повільно.
Благаю! Хоч шматочок залиши
На чорний день, коли нарешті зникне
Присутності твоєї присмак гіркуватий,
Коли не зможе більше думка звикнуть
До темного світанку у кімнаті.


VN:F [1.9.22_1171]