Самотня оселя

agrytsayuk



Ростуть червоні мальви,
Біля старої хати,
Так манять їхні барви,
Що хочеться співати.

Стара самотня хата,
Стоїть, як сирота,
Вже не діждатись свята,
Печаль, одна журба.

Перекосились стіни,
До самої землі,
Вікна в хаті сіли,
Заплакані, сумні.

Сумують і чекають,
Вони господарів,
Того не розуміють,
Що час їх пролетів.

Була радість і горе,
Всього було за вік,
Ох доле ж сумна доле,
Скінчивсь рокам тим лік.

Старі господарі,
Вічно спочивають,
Давно вже молоді,
На неї не зважають.

У них нові оселі,
Високі та добротні,
Вікна завжди веселі,
А в неї лиш скорботні.

Часу свого чекає,
Стара, як світ хатина,
З мальвами розмовляє,
Плаче, мов дитина.


VN:F [1.9.22_1171]