«ЗНЕНАВИДІТИ ХОЧУ, ТА НЕ МОЖУ»

Зненавидіти хочу, та не можу,
Моя любов, неначе те вино,
Міцніє більше з днем наступним кожним,
Не знаючи ніяких перепон.
Здавалося, що рік – це надто довго,
Що з серця можна викорінить все.
Аж бачу – не скінчилася дорога,
І не один ще рік такий пройде.
У вічному неспокої, чеканні.
Із полохливим стукотом в грудях,
Вмиваючись на сон щодня сльозами,
Надіями втішаючись щодня.
Не думати про нього я не можу,
Смарагдовий запав у душу взгляд,
І прикував мої до себе очі,
І не пускає до других назад.
Його я запах досі відчуваю;
Як наче, ось, хвилину був він тут.
Ненавидіти хочу, та кохаю,
За ним одним я хоч куди піду:
Чи то в вогонь, чи в крижані джерела,
Чи у палац, чи в земляну нору,
Розкішна буде з ним мені печера,
Диханням лід гарячий розтоплю.
Не знаю я за благість, чи за кару
Мені приймать смарагдовий полон?
Його, як завше, понад все кохаю,
Його одного пламенно люблю.

Другие стихи из категории «Лирические стихи»