«ЗНОВУ ЗАСИНАЮ»

sveta

Знову засинаю у обіймах ночі,
Тепла ковдра ніжить замість рук твоїх,
Сутінки цілують лагідно досхочу
Губ моїх червоних спраглий оксамит.
Думаю про тебе, мариться усюди
Посмішка убивча; серце обпіка.
Як тебе люблю я, так ніхто не любить,
Бо ніхто не вміє так любить, як я.

Знаю, промінь світла, що бринить крізь штору –
Відгомін блискучий від твого вікна.
На стіні малює він зелене море,
І щасливу пару, схожу так на нас.
Думаю про тебе; це ж не заборона
Уявляти просто, що десь поряд ти,
А моя кімната – одинокий острів,
І вогонь розлуки вже давно зітлів.

Знову просинаюсь, вкотре вже розп’ята
Власними казками й кинута в багно.
Я сама в обридлій без тебе кімнаті,
І підступно сліпить згаснувший вогонь.
Думаю про тебе, світло мерехтливе,
Посмішку убивчу, море,…, чи моря?
Як тебе люблю я, так ніхто не любить,
Бо ніхто не вміє так любить, як я.