Заспівав раненько півень,
У хліві у Насті,
Максим швидко поскладав,
Рибацькі снасті.
- Бувай жінко не сумуй,
Я під вечір буду,
Ти вечерю приготуй,
На рибу посуду.
Жінка весь день працювала,
То в дворі, то в хаті,
І вечеря вже скипіла,
Стала виглядати.
Чи не йде її рибалка,
Стомилась чекати,
Щось Рябко так дивно гавка,
В буду став тікати.
На пліт виліз рудий кіт,
З ляку весь трясеться,
Аж тут тріск зламався пліт,
Хто це до них преться,
Це ж рибалка чоловік,
З тихої охоти,
Лежить він на ньому пліт,
Став жінку прохати:
- Ой, Настусю, порятуй,
Забери це лихо.
Обігрій та нагодуй,
Стало тихо-тихо.
Стих, а потім захропів,
Стомивсь неборака,
Риби він не наловив,
Не впіймав і рака.
Наклювавсь Максим горілки,
Аж по саме годі,
Приліз рачки він до жінки
Та дякувати долі.
Що не трапилась вода,
Йому в ту хвилину,
Не минула би біда,
Жінку і родину.

Сегодня ночью снился Валентин.
Возник из сумрака, высокий, седовласый.

Скитался по миру, гонимый вдаль стремленьем
Найти любовь. Не ради - вопреки.

...Сегодня ночью снился Валентин,
Возник из сумрака опустошён, растерян.
Надя

Поверить трудно в сей ужасный сон,
И слишком мрачная представлена картина,
Ночной герой так депрессивен, обречен,
Он слишком стар и не похож на Валентина.

Готов решительно я опровергнуть факт,
Что Валентин был бременем для женщин,
Во одном лишь бывший доктор виноват,
Он в помощи влюбленным был замечен.

Твой в сновиденьях собирательный герой,
Смесь Одиссея с ловеласом Казановой.
Твоя влюбленность всем фантазиям виной,
Люби сильней и сон приснится новый.


Cвятой Валентин был обычным полевым врачом и священником, который сочувствовал несчастным влюблённым и тайком от всех, под покровом ночи освящал брак любящих мужчин и женщин. Материал из Википедии.

Каким же местом ты страдаешь?
Желудком, сердцем или глазом?
И по симптомам понимаешь,
Возможно ими всеми сразу...

Поверь,что врать не надо было,
Диагноз от меня скрывать,
Тебя за это не простила,
С любовью мне пора кончать.

Я так старалась сделать лучше.
Я так хотела быть с тобой,
Но, негуманно долго мучить....
Со мной теперь уже другой.

И карминовые губы
Прикуют мой взгляд,
И замолкнувшие гуды
В венах прогудят.

И гостям моим незрячим
Будет невдомёк,
Как желанием горячим
Полон кровоток...
Гости ослепли, тебе невдомек,
От страшного взгляда кипит кровоток,
Артерии с венами "гуд" издают,
ПреддверЬе инсульта, инфаркта дебют...

Звучат позывные трагических труб,
И ужас сползает с карминовых губ,
Медузу Горгону все знали другой,
Ее ты запомнил рукой...и ногой.

Твой пир не удался, в венозной крови,
Гудки замолчали и бури прошли.
И молча позвав участковых врачей,
Ты быстро забыл про незрячих гостей...

Тільки-тільки зійде крига й втане сніг в сирий город,
Наче бджоли зароїться на землі сільський народ;
Зразу тра′ктори гуркочуть спозаранку й до темна′
Починається щорічна супер-пупер метушня!
Там – зорати, тут – скопати, потім – сіяти, садить!
Без роботи люд вкраїнський й дня не може щоб прожить.
Буряки, капуста, морква! В полі всі: «і млад і стар»
Ки′да в ямочки картоплю півтора′річний Назар!
Кукурудзу і квасолю висівали до зірок,
Тричі їли на обніжку сало й кислий огірок.
Не забули й гарбузо′ві посаджати у ямки′,
Щоб по осені насіння натоптати в клумаки;
За віконцем хуртовина буде стежки замітать,
А родина на черіні ко′тру торбу догризать!
І дивитися тим часом серіал на СТБ,
Як Іглесіас Фернандес чуб Родрігесу скубе!
Посадили, обробили...Аж від серця відлягло!
Аж зненацька короладський пообідать жук зайшов...
Знов усі заметушились, гостя втришия′ женуть;
В хвіст і в гриву! В хвіст і гриву! Проводжають в дальню путь!
Ось і осінь. В кленах – просідь. На городі – урожай.
Не дарма всю весну й літо з лоба піт струмком стікав.
Гарну бульбочку дородну любо в рученьках тримать,
Бурячок червонобокий буде в борщику шкварчать;
А огрядная капуста так гляди і репне вмить,
Посеред городу купа моркви на мішку лежить!
Праці вкладено багато і недоспаних ночей,
Але Урожай багатий - милування для очей!

Я не люблю коли кричать на мене
Моя матуся, батько, баба й дід.
Кричать за діло – є гріхи і в мене,
Та не терплю я цей дорослий гніт!

Дітей не досипають міліони –
Батьки з рання до школи їх женуть.
Підручників несуть в портфелях тони…
Їх тисячі дорогами ідуть.

Дорослі зовсім нас не розуміють.
Недочувають голос дітвори.
Вони, старі, багато що не вміють
З того всього, що скоро зможем ми…

"И только мальчик белокурый
Иконы пишет на песке.
Его рисунки на смех курам,
А мне , как дуло на виске...."

Впіймав рибку золоту,
Кирпатий Данило,
На картину було ту,
Подивитись мило.
Рибка проситься у нього,
У долонях скаче,
А Данило з того всього,
Сів та з радості плаче.
Ото радість привалила,
Попав рибак у казку,
Кров у голову забила,
Потішу Параску.
Є машина у Івана,
А у Павла коні,
В Гната любляча дружина,
Все, як на долоні.
Три бажання думати годі,
Хай згорить машина,
В Павла здохнуть коні,
А Гната дружина -
Закохається в Данила,
Дарма, що кирпатий,
Гната вмить, щоб розлюбила,
Досить панувати.
Груди радість розпирає,
Оце-то рибалка,
Тут Параска в бік штовхає,
А в руках качалка.
- Вставай вражий, чоловіче,
Годі уже спати,
Та під ніс качалку тиче,
Буде пригощати.
Тут Данило, як підскочить,
Та в крик до Параски,
Через твої кляті очі,
Та з твоєї ласки,
Упустив золоту рибку,
Зірвалася клята,
Через таку дурну жінку,
Не діждався свята.

Я вспоминала дни прошедшие с твоей рукой,
но понималось что это все игра,
а может быть любви вообще и нет,
есть слово так просто невзначай,
Настасья



Твоя рука- все то, что мне досталось,
Я не достойна всего тела целиком,
Она ко мне так тесно прижималась,
В любви мне объясняясь кулаком.

А пальцы страстно по лицу скользили,
Со мной был локоть сексуален и игрив,
Так быстро двигаясь, к интиму пригласили,
В момент раздели, разрешенья не спросив.

Рука клялась мне в верности до гроба,
А мне хотелось сердца, губ и глаз,
К отдельной части тела не готова,
От головы я жду красивых , нежных фраз.

Собрать сумею я оставшуюся волю,
Свою наивность потеряю невзначай,
“Ручной любви" я править не позволю,
Неполноценному Тебе скажу “Прощай"...