стихи о любви

agrytsayuk



Перше кохання, перше чекання,
Палкі поцілунки, палкі пригортання,
Серденько мліє, душа завмирає,
Дівчина вперше в житті кохає.

Любов дівоча, дівочі мрії,
На те кохання такі надії,
Та не судилось здійснитись мріям,
Таким дитячим ще надіям.

В душі дівочій весна майне,
Холодним вітром повійне,
Не те кохання, що чекала,
Не та любов, яку бажала.

Не раз ще буду у снах блукати,
Перше кохання своє шукати,
Роки ідуть, дорослі діти,
Але ті спогади не вбити.


VN:F [1.9.22_1171]

Murotshka


Невозможно скрыться от любви!
Сердце режет и давит виски.
Невозможно уйти от разлуки,
когда кровью забрызганы руки.


VN:F [1.9.22_1171]

Murotshka


О боже, я хочу его, хочу...
Хочу, чтоб он был мой и лишь со мною
терял сознание в бешеном "люблю"
от страсти, что сгорает между нами.
Хочу любить так бережно, как небо
любя сжигается для звезд.


VN:F [1.9.22_1171]

Murotshka


Любить так сложно – не легко,
но я люблю, и как не странно,
к тебе лечу я высоко,
к тебе я, милый и желанный.


VN:F [1.9.22_1171]

Murotshka


Подумать только, он ко мне не безразличен.
Подумать только, он умен ко мне и смел.
Подумаешь, любовью ограничен.
Подумаешь, он сердца беспредел.


VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



В небі ясно-ясно засіяли зорі,
Мати своїй доні бажала лиш долі,
В молоці купала, любистком вмивала,
Довгу русу косу ніжно заплітала.

Час прийшов для доні щиро полюбити,
Хотіла у парі з милим вік прожити,
Але доля плани на те свої мала,
Ненароком мати про любов ту взнала.

Ненька не хотіла того зрозуміти,
Як же могла дочка сироту любити,
Не для нього вона її вберігала,
Багатства для дочки мати забажала.

Не спала ночами все думку гадала,
Поки лиха дочці сама не наслала,
З вдівцем одружити дочку захотіла,
Слухати нікого більше на хотіла.

Дзвони задзвонили в церкві у неділю,
Мати була рада отому весіллю,
Тільки наречена вся була в сльозах,
Свічечка тремтіла у її руках.

Як священик згоду в дівчини спитав,
Непритомний хлопець під ноги упав,
Дівчина зірвала з голови фату,
Ніжно пригорнула до себе сироту.

Боже ти, мій Боже, що мати зробила,
Невже нас навіки любий розлучила,
Хлопець той підвівся на коліна став,
Він дівочі сльози ніжно цілував.

Вони воркували, немов голуб’ята ,
Невже їхня доля навіки проклята?
Невже мати доню марно вберігала,
Щоб руками своїми щастя відібрала?

Вони поклонились низько до землі,
- Благослови нас мамо ми діти твої,
Невже будеш мамо ти спокійно спати,
Коли донька буде сльози проливати?

У матері серце в ту мить заболіло,
Воно своїй доньці лиха не хотіло,
Знову в церкві дзвони голосно дзвеніли,
Закохану пару всі благословили.


VN:F [1.9.22_1171]

Blade of Grass


Підставила обличчя, щоб теплий дощ поцілував.
Розплела русу косу, щоб вітер із волоссям грав.
Закрила сині очі, щоб смуток заховати.
Я так і не змогла про все тобі сказати.

Та й ти б не зміг все до кінця дослухать...

Щоночі в сни мої приходить один знайомий чоловік.
І як би я не намагалась, забуть його навік,
І як би сильно не молила Бога із серця вирвати чуття.
Намарно. Нема мені з дороги цієї вороття.

Тепер не маю права прощення в тебе я благать...

Ти маєш знати лиш, що з ним своє життя не поєднаю.
Ні, не про це щовечора у долі я благаю.
Лиш інколи торкнутися його сурового обличчя.
Що відчуваю я до нього? Одні лиш протиріччя.

І за його отруйний поцілунок пів світу я б могла віддать...


VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Зацвіла калина
В лузі на долині
І згадала дівчина
Про ті дні щасливі.

Як кохала вірно
Хлопця молодого,
А забрали в військо
Забула про нього.

Забула ті ночі
Те палке кохання,
Такі стали тяжкі
Місяці чекання.

А солдат той вірив
Щиро сподівався,
Щирі листи писав
У коханні клявся.

Він не знав, що зрада
На нього чекає,
Він не знав, що дівчина
Іншого кохає.

А той цвіт у лузі
Такий білий-білий
Нагадав ті дні весняні
Зрадливій дівчині.


VN:F [1.9.22_1171]