Любовь в небе лазурном
в высь летит
в этом мире безумном
кружится, притягивает серца к себе словно магнит.
Встретятся две сердца половинки
в надежде что будут вместе всегда
но кружатся в вихре словно мелкие льдинки
как скатившаяся с неба звезда.
Не случайно их так к друг другу манит
судьба читалась точно, как с листа
так сладко любовь и серце их дурманит
как краски на поверхности холста.
Я не вірю не вірю не вірю
Що про тебе я більше не мрію
Що життя повело по дорозі
На якій ми як діточки Божі
Що без бою в щасливій хвилині
Позрікались своєї гордині
І у царстві медових бажань
Ми пізнали дозволену грань
Хай кохає нас небо всевишнє
Наше щастя у світі не лишнє
Хай летять наші мрії від нас
Аж допоки не пройде наш час
П:2012
Перше кохання, перше чекання,
Палкі поцілунки, палкі пригортання,
Серденько мліє, душа завмирає,
Дівчина вперше в житті кохає.
Любов дівоча, дівочі мрії,
На те кохання такі надії,
Та не судилось здійснитись мріям,
Таким дитячим ще надіям.
В душі дівочій весна майне,
Холодним вітром повійне,
Не те кохання, що чекала,
Не та любов, яку бажала.
Не раз ще буду у снах блукати,
Перше кохання своє шукати,
Роки ідуть, дорослі діти,
Але ті спогади не вбити.
Невозможно скрыться от любви!
Сердце режет и давит виски.
Невозможно уйти от разлуки,
когда кровью забрызганы руки.
О боже, я хочу его, хочу...
Хочу, чтоб он был мой и лишь со мною
терял сознание в бешеном "люблю"
от страсти, что сгорает между нами.
Хочу любить так бережно, как небо
любя сжигается для звезд.
Любить так сложно – не легко,
но я люблю, и как не странно,
к тебе лечу я высоко,
к тебе я, милый и желанный.
Подумать только, он ко мне не безразличен.
Подумать только, он умен ко мне и смел.
Подумаешь, любовью ограничен.
Подумаешь, он сердца беспредел.
В небі ясно-ясно засіяли зорі,
Мати своїй доні бажала лиш долі,
В молоці купала, любистком вмивала,
Довгу русу косу ніжно заплітала.
Час прийшов для доні щиро полюбити,
Хотіла у парі з милим вік прожити,
Але доля плани на те свої мала,
Ненароком мати про любов ту взнала.
Ненька не хотіла того зрозуміти,
Як же могла дочка сироту любити,
Не для нього вона її вберігала,
Багатства для дочки мати забажала.
Не спала ночами все думку гадала,
Поки лиха дочці сама не наслала,
З вдівцем одружити дочку захотіла,
Слухати нікого більше на хотіла.
Дзвони задзвонили в церкві у неділю,
Мати була рада отому весіллю,
Тільки наречена вся була в сльозах,
Свічечка тремтіла у її руках.
Як священик згоду в дівчини спитав,
Непритомний хлопець під ноги упав,
Дівчина зірвала з голови фату,
Ніжно пригорнула до себе сироту.
Боже ти, мій Боже, що мати зробила,
Невже нас навіки любий розлучила,
Хлопець той підвівся на коліна став,
Він дівочі сльози ніжно цілував.
Вони воркували, немов голуб’ята ,
Невже їхня доля навіки проклята?
Невже мати доню марно вберігала,
Щоб руками своїми щастя відібрала?
Вони поклонились низько до землі,
- Благослови нас мамо ми діти твої,
Невже будеш мамо ти спокійно спати,
Коли донька буде сльози проливати?
У матері серце в ту мить заболіло,
Воно своїй доньці лиха не хотіло,
Знову в церкві дзвони голосно дзвеніли,
Закохану пару всі благословили.