Я капризна, різка, неприємна, мабуть
Та не в цьому життєва, скоріше, суть
Серед всіх, хто шукав у мені щось своє
Лиш один не шукав, а прийняв те, що є
Я веду себе іноді якось не так
В багатьох я випадках лажати мастак
І усі, кому сором було б за таке
Він— не всі, хоч жартує,повага в нім є
Розуміє думки мої майже завжди
Залишає в душі моїй свої сліди
Він мій розум наповнив своїми словами
Він неначе простак, його вплив— небувалий
Визнаю, я на інших (хоч з ним) подивлялась
Але захват— на мить, я і розчарувалась
Хай там гарна статура, чи миле лице
Але тільки один— той, що зветься МОЄ

Я люблю тебя в халате,
Джинсах, мятом жупане.
А за борщ и плов с салатом
Ты милее мне вдвойне.

Ты любима мной нагая,
И не меньше - в неглиже.
Я терплю, когда ругаешь
И когда молчишь уже.

Я тобою очарован,
Для меня ты – солнца след,
Приручен и окольцован
С перерывом на обед.

Заалеет зарёй ярко алой
Полыхнёт,как пожаром восток
После ночи разгульной и шалой
Выпьешь росного утра глоток.
Свежим ветром похмелье остудишь
Погасив, жар горячей души
И любовь поцелуем разбудишь
Заласкаешь в рассветной тиши.
Всю возьмёшь до конца, без остатка
Окунёшся, как в чистый исток
Как любовь на заре твоя сладка
Словно терпкого мёда глоток.


Ты вспомнишь всё...

Не говори мне ничего
Я всё пойму уже без слов
Мне это будет не легко
Но я готов, поверь, готов
Тебя понять, тебя простить.
Я эту боль, переживу
И, я не стану тебе мстить
Не в мыслях и не наяву.
Живи, как знаешь
Может быть
Потом,когда-нибудь поймёшь
Что так легко всё погубить
Но жизнь назад не повернёшь.
И вот тогда в осенний час
С слезой скупою на щеке
Ты вспомнишь всё, ты вспомнишь нас
И розы красные в руке...

Любовь в небе лазурном
в высь летит
в этом мире безумном
кружится, притягивает серца к себе словно магнит.

Встретятся две сердца половинки
в надежде что будут вместе всегда
но кружатся в вихре словно мелкие льдинки
как скатившаяся с неба звезда.

Не случайно их так к друг другу манит
судьба читалась точно, как с листа
так сладко любовь и серце их дурманит
как краски на поверхности холста.

Я не вірю не вірю не вірю
Що про тебе я більше не мрію
Що життя повело по дорозі
На якій ми як діточки Божі
Що без бою в щасливій хвилині
Позрікались своєї гордині
І у царстві медових бажань
Ми пізнали дозволену грань
Хай кохає нас небо всевишнє
Наше щастя у світі не лишнє
Хай летять наші мрії від нас
Аж допоки не пройде наш час
П:2012

Перше кохання, перше чекання,
Палкі поцілунки, палкі пригортання,
Серденько мліє, душа завмирає,
Дівчина вперше в житті кохає.

Любов дівоча, дівочі мрії,
На те кохання такі надії,
Та не судилось здійснитись мріям,
Таким дитячим ще надіям.

В душі дівочій весна майне,
Холодним вітром повійне,
Не те кохання, що чекала,
Не та любов, яку бажала.

Не раз ще буду у снах блукати,
Перше кохання своє шукати,
Роки ідуть, дорослі діти,
Але ті спогади не вбити.

Невозможно скрыться от любви!
Сердце режет и давит виски.
Невозможно уйти от разлуки,
когда кровью забрызганы руки.

О боже, я хочу его, хочу...
Хочу, чтоб он был мой и лишь со мною
терял сознание в бешеном "люблю"
от страсти, что сгорает между нами.
Хочу любить так бережно, как небо
любя сжигается для звезд.

Любить так сложно – не легко,
но я люблю, и как не странно,
к тебе лечу я высоко,
к тебе я, милый и желанный.