Підставила обличчя, щоб теплий дощ поцілував.
Розплела русу косу, щоб вітер із волоссям грав.
Закрила сині очі, щоб смуток заховати.
Я так і не змогла про все тобі сказати.

Та й ти б не зміг все до кінця дослухать...

Щоночі в сни мої приходить один знайомий чоловік.
І як би я не намагалась, забуть його навік,
І як би сильно не молила Бога із серця вирвати чуття.
Намарно. Нема мені з дороги цієї вороття.

Тепер не маю права прощення в тебе я благать...

Ти маєш знати лиш, що з ним своє життя не поєднаю.
Ні, не про це щовечора у долі я благаю.
Лиш інколи торкнутися його сурового обличчя.
Що відчуваю я до нього? Одні лиш протиріччя.

І за його отруйний поцілунок пів світу я б могла віддать...