«РЯТУЙТЕ ДУШУ!»

Душа – дароване безсмертя,
Та не занапастить її,
Зірвавши з тіла пута смерті,
Аж дотепер ніхто не зміг.
Усі глумлять її завзято,
п´ятна́ють, ша́рпають, гидя́ть,
на щось міняють, гублять, крадуть,
плюють у неї і чорнять.
В ціні вона тепер упала,
Бо прок від неї замалий,
Бо скрізь прети́ть і заважає:
То не вкради, то не убий.
До совісті взива, повчає,
До світла тягне крізь пітьму,
Від злодіянь остерігає,
Пробуджує мораль людську.
Не заздри, не прелюбодійствуй,
Живи в гармонії й красі,
За плотське будь на сажень вище,
Борись, люби, надійся, вір!
Це важко. Дуже, дуже важко;
Зусилля треба, й не малі,
Відкритим треба буть і справжнім,
Уміть чекать, прощать, терпіть.
А це – нехарактерні риси
Суспільств сучасних аж ніяк…
Вони гризуться, наче криси,
І що не крок новий – маніяк,
Чи терористи, чи грабунки,
Чи другі капосні пастки.
Нема пощади і рятунку
Всім тим, хто душу знапастив.

Другие стихи из категории «Философские стихи»