встали рано,
обнюхали
всі іриси
наші
під хатою –
в два
носи`…

нашвидкуруч зібралися
й подалися
у ліси –
причащатись
краси…

ти!
символ Сонця
і Божої Повноти!

у лісі
розбила глечика
з медом
біла
акаці-я:

«…знаєш, Володю,
я…»

21.05.2012

Чому замовкла, пташко сизенька?
Чому змарніла так рано ненька?
Зима блукає у її косах,
Все лице неньки в гірких сльозах.

На цвинтар стежку вона стоптала,
Ох гірка доля її спіткала,
Забрали сина в неї у солдати,
Не довго неньці прийшлось чекати.

Чому зрадлива така ти доле?
Навіщо горе це тяжке горе?
Привезли в хату їй домовину,
Ой, сину, сину, рідненький сину.

Навіщо неньку одну лишив?
Життю радів ти, життя любив,
Любив садок свій біля хати,
Нехай же будуть ті дні прокляті!

В чужу країну його забрали,
У мами згоди не запитали.
Ридає ненька світ проклинає,
«Навіщо люди?» - вона питає.

З роками кажуть біль ущухає,
Ой ні, не правда, мама це знає.
Все життя біль цей у серці носить,
Вічний спочинок у Бога просить.

У горі жити вона стомилась,
Як верба плакуча вся похилилась,
На душі камінь, на серці рана,
Дитинко рідна, моя кохана.

Гіркого полину я в букет назбирала,
Серце боліло, а душа ридала,
Невже гірка доля для мене навік,
За що мене зрадив мій чоловік.

За що зрадив нашу любов,
Від мене до іншої чому пішов,
Від мене пішов дітей залишив,
А так присягався, що щиро любив.

Діти горнулись до рідного тата,
Ой гірка доля, як ти проклята.
Не можу збагнути та зрозуміти,
Як зміг ти з нами так поступити.

Невже серце не краялось, душа не боліла,
Чому я стала тобі не мила,
Чому скажи чому, чому?
Ти розтоптав мою весну?

Молоді роки мої забрав,
Душу мою у багно затоптав,
Чужі діти батьком тебе називають,
А свої від жалю погляд відвертають.

Ще прийде той час і та година,
Чужа дитина – не твоя дитина,
В скрутну годину прийдеш до нас,
Але пройшов уже твій час.

Тобі не буде назад вороття,
Не буде для тебе уже каяття,
Гірким полином дорогу встелю,
Серденько своє я тобі звеселю.