Любить так сложно – не легко,
но я люблю, и как не странно,
к тебе лечу я высоко,
к тебе я, милый и желанный.

Иду по краю,
тебя теряю,
себя я больше слушать не хочу.

Подумать только, он ко мне не безразличен.
Подумать только, он умен ко мне и смел.
Подумаешь, любовью ограничен.
Подумаешь, он сердца беспредел.

В небі ясно-ясно засіяли зорі,
Мати своїй доні бажала лиш долі,
В молоці купала, любистком вмивала,
Довгу русу косу ніжно заплітала.

Час прийшов для доні щиро полюбити,
Хотіла у парі з милим вік прожити,
Але доля плани на те свої мала,
Ненароком мати про любов ту взнала.

Ненька не хотіла того зрозуміти,
Як же могла дочка сироту любити,
Не для нього вона її вберігала,
Багатства для дочки мати забажала.

Не спала ночами все думку гадала,
Поки лиха дочці сама не наслала,
З вдівцем одружити дочку захотіла,
Слухати нікого більше на хотіла.

Дзвони задзвонили в церкві у неділю,
Мати була рада отому весіллю,
Тільки наречена вся була в сльозах,
Свічечка тремтіла у її руках.

Як священик згоду в дівчини спитав,
Непритомний хлопець під ноги упав,
Дівчина зірвала з голови фату,
Ніжно пригорнула до себе сироту.

Боже ти, мій Боже, що мати зробила,
Невже нас навіки любий розлучила,
Хлопець той підвівся на коліна став,
Він дівочі сльози ніжно цілував.

Вони воркували, немов голуб’ята ,
Невже їхня доля навіки проклята?
Невже мати доню марно вберігала,
Щоб руками своїми щастя відібрала?

Вони поклонились низько до землі,
- Благослови нас мамо ми діти твої,
Невже будеш мамо ти спокійно спати,
Коли донька буде сльози проливати?

У матері серце в ту мить заболіло,
Воно своїй доньці лиха не хотіло,
Знову в церкві дзвони голосно дзвеніли,
Закохану пару всі благословили.

До долу впала троянда біла,
Чому я стала тобі не мила,
Чому зганьбив мою любов,
Чому до іншої пішов?

Немов на крилах весь час літала,
Так щиро вірно тебе кохала,
Кохала очі твої блакитні,
Такі ласкаві, такі привітні.

Були слова твої медові,
Ночі до ранку такі казкові,
Мов Попелюшка в вальсі кружляла,
Не того принца доля послала.

За лихої казки принц той був,
Дуже швидко про все забув,
Впала до долу троянда біла,
Час промайнув я розлюбила.

Ты говоришь мне столько нежных слов,
Я отвечаю: «Я всегда с тобой».
Но не разрушим мы судьбы оков
Чтоб не нарушить близких нам покой.

Ты говоришь: «Не плач, любимая моя!»
И я не плачу, мой хороший, я держусь.
Но очень больно понимать, что нам нельзя
Ни вместе быть, ни заглушить потери грусть.

И пусть бы сердце разорвалось от тоски,
И вырвалась из тёмных стен душа.
Свободной птицей через море и пески,
Чтоб на руках твоих забыться, не дыша.