«ПОВІТРЯ НА ДВОХ»

Одне на двох повітря – це щастя заповітне,
Впускаю у легені з блаженством я його.
Так легко до безкраю повітря я вдихаю,
Я дотепер й не знала, що так тебе люблю.
Із подихом із кожним живу на трошки довше,
Не знаючи тяжіння лечу, лечу, лечу!
А я й сама забула, що так любити можна,
Себе впевняла марно, що більше не люблю.
Вдихаю і не знаю, чи витримає серце,
І чи не розірветься від струменів палких,
Безупину вдихаю, та мало й мало раю,
Не можу я повітрям надихатись твоїм!

Другие стихи из категории «Лирические стихи»