В КОНТРАЖУРІ

стоїш
в призахідному
контражурі –
поблажливо
сяєш,
як храм
готичний –
обтІчний,
вИтончений
і величний,
довічний…
одвічний…

вбираєш
пОвагом
світло
сонячне
в себе
з усього
призАхідного,
фантас-магорИчного
неба,
як онікс,
камінь
магічний.

...стою
перед
тобо-ю,
як перед троном
царя
Соломона –

безгомінна трава…
душа моя
не до місця –
ситце-ва.

на
споришЕвій межі
решти дня
і
невзабарі
прийдешньої ночі –
чого я,
не за рангом
вибаглива отака,
хочу?

чого б
і справді
хотіти мені
у цій благородній,
прозоро-чорній
оніксовій
тінІ?

...стоїш
в контражурі
світила могО
призахідного,
як онікс
царя Соломона
в червонно-кровавій
золотій
оправі.

то з чого ж я плачу?
може ти,
у вЕличі донебесній
і славі
земної
яві,
заслонив мені
останні
призахідні,
теплі
до мене,
сонячні
про-мені…

і навіть
не бачиш.

Другие стихи из категории «Лирические стихи»