Плаче моя Україна!

Летить ворон, летить чорний на льоту кряче,
Плаче моя Україна гірко-гірко плаче.
Плачуть ліси і діброви, полонини, гори,
Нема ладу землі рідній, одне лише горе.

Пруть до влади мужі кляті, чубрають волосся,
Невже так до віку буде чи мені здалося.
Ділять ті портфелі чорні грошами набиті,
А для бідного народу скажіть, що робити?

Нема війни, нема крові, наче мирно, тихо.
Та немарно ворон кряче, насуває лихо.
Злита потом, кров`ю земля гірко-гірко плаче,
А над нею ворог клятий від радості скаче.

Скаче тішиться не марно, свята дочекався,
За копійки і без бою, мій народ продався,
Француз суне, німець лізе, поляк не зіває,
Кожен хоче, щось увірвати, кожен підгрібає.

Все, що можуть ще й сміються народу у спину,
Мовчать люди можна сміло обкрадати країну.
Обкрадають, обдирають чого не пожити,
Як не вміють українці краєм дорожити.

Наймитами стали люди по світі усьому,
Душа рветься гірко плаче хочеться додому.
Ну, а дома, що чекає марні сподівання
Встань, Тарасе, подивися на наші страждання!

Плаче твоя Україна не оране поле,
За що важко так караєш гірка наша доле.
Бюрократи та злодії взяли владу в руки,
А народ за те мій терпить безкінечні муки.

Невже край свій розлюбив, мій народе любий,
Схаменіться, добрі люди, невже вік так буде?
За що діди воювали, та кров свою лили?
За країну свою рідну життя не жаліли.

Пошли, Боже, вічний спокій їм на тому світі
А нам розум та терпіння все це пережити.

Другие стихи из категории «Стихи про отечество»