Петрове кохання.

agrytsayuk



Заспівали солов’ї у лузі на калині,
На голові сивина, а біс у ребрині.
Заманулось для Петра палкого кохання,
Ятрить думка лиш одна з вечора до рання.

Через межу до ставка є одна хатина,
А в хатині тій живе вдовиця Галина.
Ох і славна молодиця, гарна, чорноброва,
Пишні груди, гнучкий стан, мелодійна мова.

Так би слухав би її звечора до ранку,
Ось таку хоча б на ніч для Петра коханку.
Так і сяк метикував, зазирав у очі,
Ще й снитися почала для нього щоночі.

То наловить окунців піднесе до хати,
То облесливі слова стане промовляти.
Не здавалась молодиця мов холодна крига,
А Петро від того всього уже ледве клига.

А одного дня, О Боже! Щиро посміхнулась.
- Ти із вечора приходь ніжно пригорнулась,
Тільки жіночку відправ до дітей у гості,
Щоб нам Петре із тобою не зламала кості.

Тільки світло не вмикай як зайдеш до хати
Під перину швидше лягай я буду чекати.
- Їдь Марусю до дітей, а я погаздую,
Для худоби їсти дам, ще й собі зготую.

Їдь Марусю відпочинь годі працювати,
А я всьому ладу дам «ніч не буду спати».
Тільки жінка за ворота, а Петро до хати
Почав митись, почав бритись, гарно одягатись.

Вже і пісню соловей щиро так співає,
А Петро летить на крилах серце завмирає.
Двері швидко відчинив та й гайда до хати
- Не стомилась ти Галинко ще мене чекати?

А у хаті така темінь, не видно нічого,
А у Петра кров б’є в жилах від кохання того.
Ох і славна молодиця, ще й така медова,
Щиро так його кохає, не промовить й слова.

- Ох і славна ти Галинко, куди Маньці братись
Вік прожив, вона не вміє палко так кохатись.
Ох і тонкий в тебе стан, ще й губи медові
Ну а груди мов вогонь, горять від любові.

А моя не мов та крига, холодна, не мила,
А терпіти те життя, давно вже не сила.
Живу я ради дітей, досить вже знущання,
Не такий я у літах, ще хочу кохання.

Ввімкну світло подивлюся, Галю, в твої очі,
Кину жінку к бісу я, та поїдемо у Сочі.
Ввімкнув світло, Боже мій, клята та година,
Перед ним мов рись лежить, це ж його дружина!

Не кричить, а тихо так шипить промовляє,
А Петро від того всього лиш вусом моргає.
- Тепер будеш ти кохати з вечора до ранку,
Не найманку будеш мати, а палку коханку.

Щоб був лад в хліві і хаті, і лад був в городі.
- Що ти Маню, схаменись, годі тобі годі.
Добре знаєш, хворий я, виразка печінка
Ой Марусю, розум май, ти ж для мене жінка!

- Ні, не буде Петре так, як було до нині.
Наведу тепер я лад у нашій родині.
Твою виразку, печінку вилікую зразу,
Знайду ліки відтепер на твою заразу!


VN:F [1.9.22_1171]