Стихи про отечество

Тарасова Юлия


Привет, Мамулька!
Ты прости, что стал в животике расти…
Прости за слезы, боль твою-
Ты знай, что я тебя люблю!

Ведь помню я твое тепло,
И помню сердца громкий стук.
Хоть маленький совсем я был,
Но слышал голоса твой звук.

Мамуль, прости!
Чем согрешил?
Зачем жестоко так со мной?
Ведь мало я совсем пожил,
Мне так хотелось быть с тобой!

Мамуль, ты знаешь,
Мальчик, я!
И глазки у меня твои.
Я, правда, лысенький чуть-чуть,
За это ты меня прости.

Как жаль мне, мам,
Что ты решила
Со мной расстаться навсегда…
Я вырос бы хорошим сыном-
Оберегал тебя всегда!

Поэтом стал бы!
Все стихи, я посветил тебе одной;
Такой единственной на свете,
Такой любимой и родной.

Прости, что о себе напомнил,
Прощай, мамулька, навсегда!
Уже рассвет. Сон отступает.
Ты просыпайся – мне пора…

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Українська пісня щира та завзята,
Без неї немає жодного свята,
Від села до села пісня лунає,
І у місто також вона завітає.

Її чути скрізь у лузі і в полі,
Співають на волі, співають в неволі,
За межами краю також співають,
Землю українську завжди пам’ятають.

Якщо сумна пісня серденько крає,
Кожен про рідну домівку згадає,
Якщо весела щиро лунає,
Немов Україна в ній вся співає.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Україно, моя люба
Україно, мила,
Що за хмара така чорна
Тобі світ закрила.

Все не ладиться у тебе,
Все не так виходить,
Наче тебе щось нечисте
У багно заводить.

Де ж багатство те поділось
Та козацька слава,
Щоб на ноги ти піднялась
Ти б запанувала.

Наші прадіди, діди
Грудку землі брали,
Коли з дому в військо йшли,
Край свій захищали.

Скільки раз ти, Україно
Кров’ю поливалась,
То татарське тяжке іго,
То шляхта вривалась.

Все стерпіла, все здолала
Всі поневіряння,
Але знов біда спіткала,
Знов одні страждання.

То напевно б наші предки
Ще б раз повмирали,
Щоб побачили, що в полі
Хліба не зібрали.

То скажіть, люди, добрі
Нащо, так робити,
Десь шукати винних в світі
Країну ганьбити.

Як то тяжко, як то важко
В цьому світі жити,
Щоб не було, тай за що
Святий хліб купити.

У крамницях на полицях,
Що, тільки, немає
На ярмарку все в долярах
Хто ж їх заробляє?

Все у нас закордонне,
Все у нас не наше
Невже завжди в нас так буде,
Коли ж буде наше?

Невже ми не зможемо ладу
Своїй, землі дати
Українським щирим серцем
Її доглядати?

Щоб цвіла вона в багатстві
Цвіла, процвітала,
Щоб ніколи люди добрі
Нищити не знали.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Я так люблю свій рідний край,
Це мій маленький земний рай,
Все мені рідне навкруги,
Поля, діброви та луги.

Люблю волошку кожну в полі,
Я вдячна цій землі та долі,
За щирість ту, що в серці маю,
Кожен день благословляю.

Весняний день за його цвіт,
Птахів весняний переліт,
Спів солов’я благословляю,
Бузок до серця пригортаю.

А літній ранок за чисті роси,
Що падають на ноги босі,
За мак, що червоніє в полі,
За все я вдячна своїй долі

За всю красу, яку я бачу,
Не раз від радості заплачу,
Коли осінній лист летить,
Немовби золотом манить.

Блищить і манить за собою,
Начебто бавиться зі мною,
А дощ осінній сум навіє,
На ранок снігом забіліє.

Сріблястим сріблом заблищить,
Яка чарівна ось ця мить,
Її не можна пропустити,
Треба любити і цінити.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Цвітом вся покрилась
У лузі калина,
Тяжко зажурилась
Моя Україна.

Гірко затужила
Слізно заридала,
Ох і тяжка доля
Знов її спіткала.

Де ж горе взялося?
За чию провину?
Та й занапастило
Рідну Україну.

Прип`ять тихо, мирно
Собі протікала,
Звідки оте лихо
Вода чорна стала.

Люди свято ждали
Хто ж біду наслав,
Садки пожовтіли
Цвіт білий зав`яв.

За що Україні
Такі тяжкі муки,
За що безневинні
Страждатимуть внуки?

Усе, що нажите
Люди залишили,
Серцю все рідне
Навік залишили.

Зона закрита ,
Як страшно це чути,
Була ж вона рідна
Навік не забути.

Усе здичавіло
Поля і діброви,
Лиш спомин лишило
Про землі чудові.

Не раз, Україно
Ти тяжко страждала,
Але вірність козацька
Тебе рятувала.

Сини твої, ненько
Тебе визволяли,
Життя не жаліли
Тобі віддавали.

І сила козацька
Цей раз не зганьбила,
Тебе рятувала
Країно, єдина.

Тих пом`янемо
Кого з нами нема,
Але ти, Україно
Вічно жива.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Славутчина! Краса і велич мого краю,
Тебе всім серцем я кохаю.
Куди не їду, куди не йду,
Кохання в серці бережу.

Любов пером не описати,
І словом вам не передати.
Любов та вічна і свята,
Як наша матінка земля.

Не обділена красою,
Такою вічною святою.
Заметіль вишнева місто замітає,
Солов’їна пісня цілу ніч лунає.

Сонечко засвітить, місто стрепенеться,
Горинь швидкоплинна, мовби усміхнеться.
У гаю берізки листям затріпочуть,
Добрий ранок місто, мов сказати хочуть.

Дуби величаво корони схиляють,
Вони моє місто також всі вітають.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

nari.romanova


Тушь-
Для душ.
Укутали сердце-
В ложь.
По извилинам медленно бродит обильная
Дрожь.

Интеллект-
Раритет.
Лень и невежество-
Приоритет
Глупость,подобно Давинчи, пишет известный
Портрет-

Гомосапиенса-
Века!
Кровь в историю-
Для смеха!
Они упорно выстраивают Воистину нового
Человека!

С
которым
я
своих
потомков
знакомить,
увы,
не
хочу.
А
вы?

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

nari.romanova


Мне непонятны те,
Кто дал пустые обещания,
Чтобы в глазах расти выше крыш и церквей Петербурга.
Заранее честь продавая(нечаянно),
А после,скрываясь в затоках немытой Алупки
Нагло лгать!

Да и в Варшаве лгать
В Донецке лгать
И в Бресте даже лгать.

Да как не стыдно?
Да как не совестно
(Умышленно!)
В грязи пустого слова
Построить города?
Из золота чужого
Воздвигнуть купола?

Какой же вздор!
Вы уже слышите неумолимый дикий вздор?
Так что?
Представьте,для наглядности,что жизнь-забор:
Так что
Остановитесь брань писать-
Пишите басни,
И в них мораль ищите!
Тогда,Я ОБЕЩАЮ,вместе
Вы новый Вавилон испепелите!

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Віє вітер, вітер віє, гуляє по полю,
Не кожному Бог дає щасливу долю,
Віє вітер повіває смуток душу огортає,
За що таке безталання людям доля посилає.

Хоч талант людина має, а не має долі,
Її думки, як ті птахи, що живуть в неволі,
Україно, моя рідна, чому ти убога,
Коли твоя до добробуту поверне дорога?

Водночас немає у світі багатшого краю,
Перед тобою, Україно, голову схиляю,
Ти одна в світі країна, ти одна єдина,
Подарувала своїм людям найталановитішого сина.

Його щиро Кобзарем усі називають,
Його вірші з сумом в душу людям западають,
Він прославив Україну по усій землі,
Він чолом завжди вклонявся земле лиш тобі.

Свій народ убогий у віршах своїх оспівав,
Що з кріпацького він люду завжди пам’ятав,
Любив кожне деревце і кожну долину,
Хотів бачити багату свою Україну.

А тепер його душа в Бога спочиває,
Дніпро пісню свою вічну для нього співає,
Я вклонюся, Кобзарю, тобі до землі,
За такий талант багатий, за щирі вірші.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]

agrytsayuk



Рідна, мова, моя колискова
Ти єдина у світі така,
Чарівність в тебе є казкова,
Немов би пісня у струмка.

Все в себе мово ти вложила
Весняну пісню солов`я,
Є в тобі ніжність лебедина
І стиглим колосом поля.

Де ж скажи, в якому краї?
Так заспівають пісню сумну,
Що серце туга навпіл крає,і
Як же забути мову рідну.

Тебе не раз під ноги брали
Ганьбили всі кому не лінь,
На кожнім кроці зневажали
Була ти наче темна тінь.

Але прийшов і твій світанок
Ти піднялась гордо з пітьми,
І заспівала, як весняний ранок
Після холодної зими.

Піднявши гордо свої крила
Ти звістку всій землі дала,
Що ти жива, моя єдина
Українська мово, чарівна.

Тэги:
Категория: Стихи про отечество

VN:F [1.9.22_1171]