Мамине горе

agrytsayuk



Чому замовкла, пташко сизенька?
Чому змарніла так рано ненька?
Зима блукає у її косах,
Все лице неньки в гірких сльозах.

На цвинтар стежку вона стоптала,
Ох гірка доля її спіткала,
Забрали сина в неї у солдати,
Не довго неньці прийшлось чекати.

Чому зрадлива така ти доле?
Навіщо горе це тяжке горе?
Привезли в хату їй домовину,
Ой, сину, сину, рідненький сину.

Навіщо неньку одну лишив?
Життю радів ти, життя любив,
Любив садок свій біля хати,
Нехай же будуть ті дні прокляті!

В чужу країну його забрали,
У мами згоди не запитали.
Ридає ненька світ проклинає,
«Навіщо люди?» - вона питає.

З роками кажуть біль ущухає,
Ой ні, не правда, мама це знає.
Все життя біль цей у серці носить,
Вічний спочинок у Бога просить.

У горі жити вона стомилась,
Як верба плакуча вся похилилась,
На душі камінь, на серці рана,
Дитинко рідна, моя кохана.


VN:F [1.9.22_1171]