из родного…

hrustya



Насуває чорна хмара, а за нею сива,
Не в одної мене доля така нещаслива,
Як-то тяжко, як-то важко, мені бідній жити,
А так хочеться усьому на землі радіти.

Одружились з чоловіком літньою порою,
Я не знала, що той шлюб стане лиш журбою,
Спільне життя починали діточок бажали,
З радістю ясне сонце завжди зустрічали.

Наче доля на у всьому у парі сприяла,
Я два сини чоловіку своєму подарувала,
Лишилося нам у Бога здоров’я просити,
Щоб росли щасливі наші любі діти.

Але хмара чорна-чорна закриває сонце,
Вже не світить ясне сонце у моє віконце,
Чоловіка мого інша причарувала,
З кожним днем вона у нього розум відбирала.

У безодню вона чорну його затягає,
Залишити чоловік мій її не бажає,
Вже не треба йому діти і його дружина,
В голові у нього думка лиш одна єдина.

А розлучниця та горілочка клята,
Не одною вона жінкою кожен день проклята,
Скільки жіночок у світі тяжко так страждає,
Своє біл-біле личко сльозами вмиває.

А так хочеться у парі діточок ростити,
Тверезого чоловіка щиро любити,
Щоб горілка ота клята усім поскисала,
Щоб жіноча гірка доля навіки пропала.

Любіться щиро в парі, любіться, кохайтесь,
Але тій спокусі чорній ви не довіряйтесь,
Хай діти з радістю з роботи батька зустрічають,
Найпотаємніші бажання йому довіряють.

Кожну мить життя чарівну завжди відчувайте,
Про сім`ю свою, про рідних, завжди пам’ятайте,
Щоб горнулись жіночки ніжно цілували,
Щоб одного чоловіка свого лиш бажали.


VN:F [1.9.22_1171]