Розповідь дідуся

380977374989


Війна… Ми, діти, любимо у неї гратись.
Ця гра для нас цікава і легка .
Один на одного в атаку підійматись,
Від зброї дерев'яної не заболить рука.

Дідусь, поглянувши на нашу гру, всміхнувся
І помахом руки нас підізвав,
Із втомою довкола оглянувся
І розповідь свою почав:

„Війна, мої хороші, не забава!
Вбивати дуже страшно - хоч кого.
Війна жахлива і підступна, як отрава,
Хто побував в ній - не відпустить вже того.

Мені вже 90 проминуло,
Та не бувало і одного дня,
Щоб згадка про війну не промайнула,
Про бачені загублені життя.

Ви чули про війну Велику Вітчизняну?
Багато літ відтоді вже пройшло,
І все довкола помінялось, як погляну,
У 42-ому зовсім не так було.

Тоді війни вже рік минуло.
Я зовсім молодий пішов на фронт,
Пройшов усі бої, нелегко те все було.
І ми перемогли. Так от,

Щоб знали, любі, що в двобої
Реве і стогне взривами земля,
Шматують кулі, рвуть осколки.
Ще молоді і сповнені життям тіла





Повсюди, все у хаосі і крові,

А вуха вже не чують від гармат

Та реву танків ,що ідуть ворожі,

Позаду них біжить десант.



Із куль в повітрі вже висить завіса.

Лиш голову підняв -- і ти пропав,

Та командир командує :„В атаку!“,

І полк кидається вперед стрімглав.



Усі кричать :„Ура!“ І крик цей піднімає

Тих, хто боявся, і кидає в бій.

І страху більше вже немає,

Й рідіє більше й більше стрій.



Ну ось і ворог, в хід пішли багнети,

Й змішалась кров своя й чужа.

І після бою на землі зостались

Незчисленні людські тіла.



І серед них ти знаєш майже всіх,

Від болю розривається душа,

Коли ти бачиш їх

В могилі, що її їм вирила війна.



Я бачив це не раз і вижив у боях,

Лиш Богу одному чого відомо,

Можливо, щоб донести все до вас

Без вигадок, - все так як було.



Тож пам'ятайте, що війна - то лихо.

Вона завжди приносить біль і жах.

Завжди шануйте тих, хто воював, і тихо

Про павших згадуйте із сумом у очах!



Дідусь пішов повільною ходою

І я дивився йому вслід…

Його слова зосталися зі мною,

Як близької людини заповіт…


VN:F [1.9.22_1171]