Улыбка

AD


Такий був вечір –
напрОчуд гарний:
посеред лісу,
в рОзпал зими,
йшли собі в парі
додому ми.
Сніг
під місяцем уповні
сяяв лелітками,
як уві сні.

Все затопило
місячне диво.
Мороз, як цвіркун,
рипів під ногами
захоплено
і щасливо.

У годину ясну
повного місяця
зорі з неба
обтрусилися в сніг –
нам до ніг.
І ми йшли
серед блиску і сяяння,
ніби раєм,
як до престолу Бога,
вела нас зоряна
лісова дорога.

На білих лебедях,
Величність сама,
лісом витала
Снігова Королева,
красуня холодна
зима.

Зачаровані,
зачудовані
мерехтливим зорінням зими,
наче серед
Чумацького Шляху,
поцілувались
легенько ми.
Вслід за нами йшли
наші ангели.
Зупинившись на мить,
вони
осміхнулися
одне одному,
і торкнулись крильми.


VN:F [1.9.22_1171]