«КОХАННЯ — СТРАЖДАННЯ»

Щасливий той, хто зможе покохати,
Не дивлячись на відстань,час і вік,
Хто у своєму серці зможе сполохати
Той найніжніший в світі і могутній крик;
Хто зможе про земне усе забути,
І на себе дивитись через почуття,
І тільки лиш кохання голос чути,
До ніг йому покласти душу і життя.

Нещасний той, хто за велінням долі
Любов свою тримає в клітці золотій.
Співає й гірко плаче пташка, бо без волі
Ніколи не здійснити сольний виступ їй!
Нещасний... Та того не помічає,
В тумані небуття весна його горить;
А зранене серденько так радісно співає,
В обіймах полум'яних так весело бринить.

Щасливий той, хто ясно уявляє
Для кого кров його тече у жилах,
Для кого всесвіт у руках тримає,
Серед людей простих літа на крилах;
Хто зможе навіть через океани:
Під шум штормів і вітру поривання,
Між сизих хвиль, закутаних в сутани -
Впізнати у пітьмі своє кохання.

Нещасний той, хто ядом упиває
Свій мозок спраглий й тіла оксамит;
У лабіринтах домислів блукає,
Прий маючи за справжнє лише вид;
Хто знає ліки від свойого болю,
І заплатив би будь яку ціну,
Щоб тільки пригубити їх поволі,
За хворість відчуваючи вину.

Що ж краще? і чи варто обирати
між щастям у одвічному полоні,
та існуванням, делише крізь грати
До сонця простягаються долоні?!

Другие стихи из категории «Лирические стихи»