МАЙБУТНЄ МИНУЛЕ

(Володимиру Балановському)

Ти не знаєш ні снів, ані мрій,
любче коханий мій.
Ворушиш листя поснуле –
твоє минуле.
Яким би милим
тепер
воно не було –
та пройшло.
Блукаєш в мареннях наяву.
Де ти?
Радій,
поки я живу.
Але ж ні:
куди не ступи –
шарудить обсипане листя.
І нема мені
поруч з тобою місця.

Пора вертатися у гаї –
до пташок і світанків.
СтупнЯми босими
цілувати стежки мої –
до останку.

Або шугонути,
наче білий самотній птах,
сягти недосяжного
серцем чулим –
впасти й розсипатись
блискітками
по твоїх слідах,
і стати, нарешті,
значимою –
незворотнім
твоїм
минулим.

Другие стихи из категории «Лирические стихи»