Захворіла важко у Дмитра дружина
Стогне, гірко плаче, мов мала дитина.
Щось болить у грудях, ще й німіють руки
- За що, скажи любий, я терплю ті муки?
Настав час для мене вже підлікуватись.
Треба швидко Дмитре на курорт збиратись.
Підлікую сонцем там свою хворобу
Повернусь здоровою, коханий, до дому.
Все що краще має в чемодан збирає
Та так гірко плаче, слізоньки втирає.
Швидко сіла в поїзд, в дорогу рушає,
А свекруха все те лиш на вус мотає.
Прибула у Сочі, кругом озирнулась
Тут душа у грудях вмить стрепенулась.
Гріє сонце тіло, вода пестить груди,
Гарні тут мужчини де не глянь є всюди.
Голова йде кругом, серце завмирає,
Що буде те буде, вже один моргає.
Щиро усміхається та в губи цілує,
Мов той сизий голуб до Галі воркує.
Швидко час минає вже пора рушати,
Молодиця стала плакати, ридати.
- Не плач, не журися, буде телеграма,
Пароль у нас буде, що померла мама.
Прибула до дому дума не на місці,
А свекруха в очі зазира невістці.
Довго не велося, є вже телеграма,
«Не гай, Галю часу, померла вже мама».
Невістка хлипає, сльози втирає,
А свекруха ходить на мить не вгаває.
Поїду з тобою, самотню не кину,
Люблю тебе доню, як рідну дитину.
Що Галі робити, голову ламає,
А свекруха речі дорогу збирає.
- Що робить коханий? – в слухавці лунає,
Молодиця лячно з сумом промовляє.
- Якась кара Божа в мене, не свекруха,
Причепилась мовби та осіння муха.
- Не журися мила, нехай собі преться,
Я усе владнаю, все для нас минеться.
Знайшовсь крутий дядько, вуса кучеряві,
Є коханець в Галі, повезло і мамі.
Три дні пролетіли немовби ті птахи.
Вже час і до дому, їдуть бідолахи.
Як зайшли до хати, обидві в скорботі,
А мозок в свекрухи давно вже в роботі.
- Знаєш що, дитино, я хочу сказати
Буду знову, Галю, в дорогу рушати.
Дев’ять днів та сорок, потім роковина,
Не всиджу я дома, туди серцем лину.
А ти лишайся тут, є на те причина,
Гляди своїх діток, кохай мого сина!