«ЛЮБОВНИЙ МОНОЛОГ»

Любовний монолог: печальний парадокс
Він знов мовчить, мовчить, а кажу знов щось.
Чи чує, а чи ні – як річенька слова!
Не тямлячи, що тут – самісінька, одна.

Його я бачу скрізь: у квітах, у траві,
Не божевільна я! Ні! Божевільні ви!
Якщо його очей не бачите, як я,
В березових листках, на крилах журавля!

Утіха лиш одна – розмова в тишині;
Те, що мовчить, дарма, йому я розповім
Про дивні чудеса, про невідомий світ,
Побавлю, як дитя; прикличу сни ясні!

Для мене він – усе! Ви заздрите мені!
Ви брешете про те, що то не він, а тінь!
Він всюди, як життя: у водах, у землі!
Навіщо все це вам?! Ви брешете мені!

Другие стихи из категории «Стихи о любви»