Уяви

Михал Ресторски


Ти уяви собі, що прокидаєшся в пітьмі,
вдихни повітря з ароматом мигдалю і чаю,
відчуй на шиї павутинки слів,
котрі я ткав з твоїх думок і снів,
котрі я поливав медовими сльозами.
Я обійму тебе мереживом з тепла,
щоб ти не захотіла прокидатись,
допоки не почуєш спів ранкової зорі,
котра так само любить, як і ти,
зелені квіти в горщиках, і довго цілуватись.
Давай не будемо казати всі слова,
давай, як діти, будемо казати все очима
і посмішками, і зніяковіло
танцювати. З ноги на ногу
переносячи вагу.
Давай зі слів ми зробимо табу.
Ми знаємо давно - дива існують.
Що тут доводити?.. і головне - кому?..
ти ворухнулась.
.. раптом я завмру...
ти бачиш сон. І посміхаєшся...
чарівно, ніжно, тихо... тільки очі чують.
Казати про любов, коли ти спиш,
кричати пошепки, що я щасливий,
і цілувати, вимовляти: "Спи..."
І бути поруч...
Щоночі варту цю нести.
До ранку спи, усе мені облиш...
Бо ранок милий, але дуже галасливий...


Рубрика: Стихи о любви

VN:F [1.9.22_1171]