Душа Солдата

Налетіло вороняче та стало клювати,
Скаженіє, бо не хоче щиру правду знати.
А ту правду ніде діти,
В землю не втоптати.

Проростає, мов билина, одна серед поля
Дуже гірка тієї правди сирітська доля.
Поклювало вороняче ще й очі побило,
Правду в землю затоптало ще й хреста встромило.

Плачуть люди над хрестом тим, з гіркими сльозами,
Проклинають свою долю страшними словами,
Піднялося вороняче та стало кружляти,
А та правда помаленьку, стала проростати.

Малесенький пагінчик з-під хреста з`явився,
Не росою, а сльозою людською він вмився.
Печуть сльози, мов вогонь той, її допікають.
За що люди українські гірко так страждають?

Другие стихи из категории «Стихи про отечество»