Молитва

Чудесну мить я пам'ятаю:
Як ще маленьким у гаю,
Молюся Богу й говорю:
"Скажи Всевишній, чи я знаю,
Чого на світі натворю?"

Отак би трупом я й лежав,
Так голос Бог мені подав:
"З колін устань, дитино,
Та нашу рідну Україну
З собою поведи увись!"
Й дощі, мов сльози полелись.

"А що отам, у вишині?" -
Спитать схотілося мені.
"Там той же гай, але на волі!
Там воля і пшениці в полі,
І неба синій метушні!
Лише повір, повір мені!"

І сам я зараз вільним став,
Але думками заблукав.
Тепер же, навіть увісні,
Я чую ті слова ясні.
У шумах трав, що сонця ласка,
Лиш за голісіньке "Будь ласка",
Спішить світанком розпалить,
То де ж для нас щаслива мить?

А може ми усе проспали?
Якби ж очей не затуляли,
Коли, крізь праведні вуста,
В піснях лилася простота.

І все ми втратили! Проспали!
Які ж то зорі нам сіяли!
Ні нам, ні дітям не збагнуть!
Усе пішло в далеку путь...

Другие стихи из категории «Стихи про отечество»