из ощущений…

hrustya



Люби мене, цілуй мене,
Весна іде любов несе,
Співає серце і душа,
Твоя, твоя навік твоя.

Горну до серця цвіт калини,
Яке то щастя для дівчини,
Отак би все життя кохати,
Серце та душу віддавати.

Та губиться десь те кохання,
Береться ненависть, страждання,
Уже не та дівчина мила,
Сварлива його половина.

А він забув про те кохання,
Про палкі ночі, про чекання,
Не поцілує, не пригорне,
Немовби все лишилось чорне.

А де ті щирі почуття,
Чому знівечене життя,
Де відповідь скажіть шукати,
У кого, люди, запитати?


VN:F [1.9.22_1171]