Пізно буде

наздожени бо пізно буде, вона тебе забуде,
а ти як камінь покриєшся віками,за тими
днями коли були ви разом,і не знали що буде,
і мов самотні діти ,які любили жити…і вірити
в життя як в казку…яскраву безтурботну.

Але вже з турботами про це ти забуваєш все
женеш як найдалі ці спогади,
які не вітають у твоїм серці ранок,і ти не
наздогнав бо пізно стало,і думаєш життя пропало…
замурував далеко десь у серці камінь.

Чому ти це зробив не знаєш, чому брехав собі,
що ти любив її ,і не сказав про це
Друге кохання вона зустріла і вона чиясь
дружина ,яка жде сина -у неї нове життя
у якому тебе вже нема ,у якому тебе нема.

Другие стихи из категории «Стихи о любви»