«ПРОСЬБА»

sveta

Якщо ти летітимеш вітроньку
У ту дорогу́ сторону́,
Де місто, Десною розрізане –
За мене всміхнися йому…
Із синього-синього обрію
На нього привітно дмухни
За мене метнися між злотими
Верхівками монастирів.
Скажи: не забула, печалюся,
Що в грудях болить і щемить.
У снах по Валу проходжаюся,
Дванадцяти руж’їв поміж.
Заскоч ти на гору, на Болдіну,
На схилі її зупинись,
Простори окинь, в зелі втоплені,
У церкви й собори вдивись!
Над ним розжени непогодицю -
Над містом, чаруючим зір,
Де роки чотири із юності,
Неначе один пролетів.
У гості до Красногвардійської
Тихенько на мить зазирни
За мене торкнися ялиночок,
За мене їх хвою вдихни.
Мій вітроньку, друже надійний мій!
Як будеш вертати назад,
Заглянь до коханого-милого,
Цілунок йому передай…