лирика

Михал Ресторски


Любимой Надежде

Л - Любовь цепями сердце оковала...
Ю- Юна, прекрасна та, в которую влюблен –
Б - Благоухает бабочкой из мая,
И - И я её волшебной сказкой окрылен.
М - Мой сон усеян лепестками цвета
О - Оранжево-лиловых дерзких орхидей,
Й - И ты Надежда, лучиком рассвета

Н - Навстречу мне летишь со стаей лебедей.
А - А все вокруг торжественно смеется...
Д - Достойней нет моей Надежды на Земле…
Е - Еще бы миг, но силы нет бороться –
Ж - Жемчужный сон опять рассеялся во тьме...
Д - Догнать виденье голосом мне вторит
Е - Еле заметная ранимая душа...

… НАДЕЖДА, ВЗГЛЯДОМ ТЫ СВОИМ ДО БОЛИ
ПРОНЗИЛА МОЁ СЕРДЦЕ КАК ОСКОЛКОМ ЛЬДА.

Написано по просьбе героя онлайн-игры
«Герои Войны и Денег» fara-
для героини Некрония.


VN:F [1.9.22_1171]

Кристина


Ми будемо
спати
під дощ…
під шепіт
і передзвін
водиці…
під дощ
так сОлодко
спиться…
хай
нам обом
присниться
срібнокрила
зигзиця…

під дощ
зАтишно
спиться
удвох –
з нами
Любов
і Бог…

як добре,
що Всесвіт
крилатий,
мов птах,
і в безмежних
його
світАх
вільних
солодкий наш
сон
спільний
під дощ
говіркИй –
скроня до скроні,
рука до руки,
у головАх
на згИні
залізного бИльця,
бринить,
як осінній дощ
в кришталеві
шибкИ,
срібноголоса
зигзиця –
наш зАтишний
сон
удвох
повік
не скінчИться…

пОсеред
суперЕчок
і прощ
так
сОлодко
спиться
удвох
під дощ…

[left][/center]


VN:F [1.9.22_1171]

LedyDelfin


Я к вечности робкой мечтой прикоснулась,
Душа ипугалась, душа встрепенулась...
Я лик бесконечности как-то словила,
Душа застонала в оковах, заныла...

Я руку судьбы пожимала устало,
Душа обесиленно-слабая стала...
И только от смерти я в миг отвернулась,
Душа же, узнавши ее, улыбнулась...


VN:F [1.9.22_1171]

Яна Рожнятовская


Холодний вечір вдарив у батіг,
Помчала осінь верхи берегами,
І лебедем крилатим білий сніг
Упав на сходи,вимиті дощами...

В розкішне хутро вбралася рілля,
Вдягли дерева теплі кабатини,
І ще один листок календаря,
Злетів пером тендітним лебединим,

В повітрі легко ніжно затремтів
І повагом прибився до підлоги...
Скільки таких відірваних листків
Мені щоразу падало під ноги!..

Вже стільки днів,що й ліку їм нема,
Злетіло вмить,промчалося невпинно!..
А за вікном заплуталась зима
Поміж крихких сріблястих павутинок...



кабатина-хутряний одяг,обшитий сукном


VN:F [1.9.22_1171]

LedyDelfin


Сидел я как-то у окна
Хотел тоску залить вином
И прилетела вдруг она
Взмахнув сияющим крылом

Голубка с сизыми крылами
Впорхнула прямо в душу мне
И вспыхнула любовь меж нами
Все это было как во сне.

Я не хочу чтоб ты томилась
Желаньем в клетке золотой
Чтоб за решеткой сердце билось
Не находя себе покой.

Твоя стихия – вольный ветер
Небес невиданный простор
А ты со мною каждый вечер
Ведешь тихонько разговор

Как два заботливых крыла
Меня коснутся чудо- руки
Скажи, ну где же ты была
Когда я умирал от скуки

Каких широт пронзала тьму
Кружила где, природе внемля?
Ты мне скажи я все пойму,
Не оставляя тень сомненья.


VN:F [1.9.22_1171]

Магдалена Соболевич

Холодний вечір вдарив у батіг,
Помчала осінь верхи берегами,
І лебедем крилатим білий сніг
Упав на сходи,вимиті дощами...

В розкішне хутро вбралася рілля,
Вдягли дерева теплі кабатини*,
І ще один листок календаря,
Злетів пером тендітним лебединим,

В повітрі легко ніжно затремтів
І повагом прибився до підлоги...
Скільки таких відірваних листків
Мені щоразу падало під ноги!..

Вже стільки днів,що й ліку їм нема,
Злетіло вмить,промчалося невпинно!..
А за вікном заплуталась зима
Поміж крихких сріблястих павутинок...



*кабатина-хутряний одяг,обшитий сукном


VN:F [1.9.22_1171]

Вирченко

Сидел я как-то у окна
Хотел тоску залить вином
И прилетела вдруг она
Взмахнув сияющим крылом

Голубка с сизыми крылами
Впорхнула прямо в душу мне
И вспыхнула любовь меж нами
Все это было как во сне.

Я не хочу чтоб ты томилась
Желаньем в клетке золотой
Чтоб за решеткой сердце билось
Не находя себе покой.

Твоя стихия – вольный ветер
Небес невиданный простор
А ты со мною каждый вечер
Ведешь тихонько разговор

Как два заботливых крыла
Меня коснутся чудо- руки
Скажи, ну где же ты была
Когда я умирал от скуки

Каких широт пронзала тьму
Кружила где, природе внемля?
Ты мне скажи я все пойму,
Не оставляя тень сомненья.


VN:F [1.9.22_1171]

Вирченко


В поселке встретил я однажды
Девчонку редкой красоты
Влюблен в нее наверно каждый
В ее прекрасные черты

Изящный стан, шальная грудь
И глаз небесные широты
Из-за тебя мне не уснуть
Ты ангел, человек ? Иль кто ты?

Всегда размеренно я жил
Не зная страсти той шальной
Работал, кушал и дружил
А вот теперь пропал покой

В смятение грешная душа
Любви такой не знала прежде
В глаза смотрю ей не дыша
И сердце треплется в надежде

Когда находимся в разлуке
То замирает все вокруг
Вдруг завываю я от скуки
И гложет холодом испуг

Любовью разум обожгла
Нутро мое перевернула
На небе звездочку зажгла
И к жизни ты меня вернула

Так пусть горит твоя звезда
Чтоб песни про любовь нам пела
И глаз любимых бирюза
Чтоб никогда не потускнела.


VN:F [1.9.22_1171]

Хома Субботин


В нас падают слова:
Открыта вертикаль.
Их месса не нова.
Как не нова печаль.
Взрываясь колядой,
Доря: "Благодарю!"
И верю, и молюсь,
Мечтаю и люблю…


VN:F [1.9.22_1171]

Alex


Мне грустно, что нет тебя рядом,
Мне сегодня не по себе,
Остается лишь выпить яда,
Навсегда позабыв о тебе.

Лишних фраз больше я не скажу,
Не услышу ненужный упрек,
И при встрече свой взгляд отвожу,
Сделав вид, что не понял намек.

Не со мной ты встречаешь рассветы,
Не со мной провожаешь закат,
Без тебя нахожу я ответы,
Выпью сам, без тебя этот яд...


VN:F [1.9.22_1171]