«ЛЮДИНА»

sveta


Не віриться, що є погані люди,
Бо кожний, хто себе так назива
Позбавлений назавжди від природи
Чинити недостойнії діла.
Воно, насправді, й розібратись важко,
Бо, що погано тут – то добре там,
І випливають скрізь якісь поблажки,
Де похвала міняється на срам.
Розумними ми охрестили гордо
Усіх, хто ходить прямо вже давно;
І має хто лице, а не якусь-там морду,
Не воду п΄є, а молоде вино.
Гоню я геть набридливе питання
Про достовірність правила цього,
Бо інколи всі ознаки наявні,
Людиною ж назвать нема чого.
Поняття це включає щось важніше,
Й вага тут мозку зовсім ні при чім:
Буває й морда за лице миліша,
Достойнішою лапа від руки.
Та все ж не вірю й вірити не хочу,
Що злі гримаси – не марудний фальш,
Що «гомо сапієнси» під покровом ночі
Влаштовують таємний свій шабаш.
Ми – люди, і не кращі, і не гірші
За вже знайомих досі нам істот.
Ми – люди, сказано оцим все інше,
Ми з суміші гріховності й чеснот.


VN:F [1.9.22_1171]

Другие стихи из категории «Философские стихи»