Про те, як вечір помирав
Мені край неба розказав.
Він спав з лиця і помарнів,
Рожеві скули запалив,
На землю кинув тінь багряну,
Тихцем пробігся по паркану,
Ще дужче враз завишневів,
І на очах моїх згорів.
Достойну смерть обав на диво,
Ступив у вічність пре красиво.
Кінець. Помер іще один
Із українських вечорів.