Милая,он не вернется,
Ты не возлагай надежды,
Нет на вешалках одежды уж его.

Милая,не постучится.
Воет вьюгою волчица,
Грудь клюет степная птица,
Он уж далеко.

И не позвонит он вскоре,
Лист тетради,чайный столик
В том письме его:
"Ты прости,что не простился,
Забрал вещи,тихо скрылся.
Так легче всего".

Заснули на городі хризантеми,
Свої схиливши голови в пітьму,
Їх ніжно вкрив серпневий тихий вечір
І заспівав мелодію сумну.

Вже відцвілося літнє різнобарв’я,
З’явилась в кронах перша жовтизна.
Во ни ж, як зорі, так сліпуче сяють;
П’янять, як келих доброго вина.

Такі безпечні...сильні...таємничі...
Дівочий стан гойдає вітерець,
Такі вразливі й водночас величні,
Чеснотами їх не обкрав Творець!

У кожному вкраїнському подвір’ї
Зустріти можна квітку цю ясну,
Що в сонячнім купається промінні
І ангельську дарує всім красу!

Милая,он не вернется,
Ты не возлагай надежды,
Нет на вешалках одежды уж его.

Милая,не постучится.
Воет вьюгою волчица,
Грудь клюет степная птица,
Он уж далеко.

И не позвонит он вскоре,
Лист тетради,чайный столик
В том письме его:
"Ты прости,что не простился,
Забрал вещи,тихо скрылся.
Так легче всего".

Заснули на городі хризантеми, Свої схиливши голови в пітьму, Їх ніжно вкрив серпневий тихий вечір І заспівав мелодію сумну. Вже відцвілося літнє різнобарв’я, З’явилась в кронах перша жовтизна. Во ни ж, як зорі, так сліпуче сяють; П’янять, як келих доброго вина. Такі безпечні...сильні...таємничі... Дівочий стан гойдає вітерець, Такі вразливі й водночас величні, Чеснотами їх не обкрав Творець! У кожному вкраїнському подвір’ї Зустріти можна квітку цю ясну, Що в сонячнім купається промінні І ангельську дарує всім красу!

Я вот этими руками,
Не жалея, не скорбя.
Я вот этими руками
Уничтожила себя.
Я так била, я терзала,
Я душила, как могла...
Я вот этими руками
Уничтожила себя.
Я сама себя стираю
С этой жизни, как могу.
Я самоуничтожаюсь
Я себя не берегу...
Для кого? Для этой пыли,
Что вокруг меня стеной?
Для кого?! Меня сгубили...
Я сама всему виной.
Нет, не плач, не умираю...
Да не плач! Я буду жить...
Просто я себя терзаю,
А кого еще винить?
Мое сердце громко бьется,
Я его не заглушу.
Пусть стучит, идет, несется.
Мне то что? Ведь я умру...

Какого обаяния он погиб!?
Разбился вдребезги
Упав с вершины?


Над головой его зажегся нимб.
Его не жаль,
Он был всегда фальшивый.


Теперь ему осталась
Лишь вкушать
Жизнь ползающих,
Самых низших.


Его смогу я оправдать,
Он можешь жить
Без сожалений.
Возвышенные мысли, благодать...
Недавний мед всех обещаний.


Ну что тебе еще сказать?
Он робок был,
Боясь желаний.

Позвольте мне вырваться
Из вашего сердца !!!
Ведь мысли мои далеко...
Вы сладко-горьки,
Как-будто мед с перцем,
Дать клятву души нелегко.
Пару строк нежности
Мне на прощанье
Прочтите, сердечно прошу.
Я не буру с вас обещание остаться,
И вас не держу.
На грани величия
Пред вашей судьбою
Не дрогнув, я смело стою.
На вашу сущность
Не претендую,
Свободу в вас
Не тороплю.

Полем іду босо′ніж,
трави під них лягають
ду′мки летять за вітром,
обрій наздоганяють.
Зе′рна дозріли досі,
Сонце прощально гріє,
Хвиля біжить колосся,
Ліс чарівливо мріє.
Повні легені щастя,
Радості повне серце,
Серце бринить, співає,
Серце горить, щебече!
Йду босоні′ж стежками,
Пахне полинню терпко;
До таїни торкаюсь,
Жду, що вона озветься.
Хо′роше несказанно!
Дивно: цвітуть ромашки...
Хмари повисли рясно,
З гнізд відлітають пташки.
Скоро в повітрі димом
Густо запахне всюди,
Прийде пора осіння,
Ранок свіжішим буде.
Поки ж, серпневе поле
Квітне пістряво й буйно,
Не відірвати погляд,
Ні на одну минуту!
Полем іду босо′ніж,
трави під них лягають
думки летять за вітром,
обрій наздоганяють.

Жемчугов блеск перламутра её шею украшал,
Когда первую наутро в кабинет шеф приглашал.
Серой юбки строгий крой, и рукав по локоть,
Грудь вздымается горой, разжигая похоть.

А начальник не моргая, оторвать не может глаз,
Свои мысли излагая о компании РОСГАЗ.
И уже БЕКО-прохлада охладить не сможет пыл,
На губах вкус шоколада еще больше возбудил.

А она холеной ручкой, поправляя жемчуга,
разложила все листочки на столе начальника.
Солнца приглушенный свет озарил весь офис
«У тебя есть пять минут, скоро ровно восемь!»

© Кристина Денисенко, 2011 "7фиалок"