Ти снився мені ніч усю на проліт
До самого, самого ранку,
З тобою ми разом ізнову були
З тобою, єдиний, коханий.

Гаряче і сильне відчула плече
Й сховалась у ньому від світу.
Твій доторк долоні до серця пече,
Ти мій незгасаючий світоч.

Про щось говорили. Спішили кудись
Із чогось сміялись укупі.
Розстались недавно, всього лиш два дні
А так уже смутно, так смутно.

Ти снився мені, та не схоже на сни
Було те чарівне видіння
Ми міцно обнявшись в ніку́ди ішли,
В серцях затаївши надії.

Ми гріли теплом: ти – мене, я – тебе,
І нам не було застороги,
Назад не вглядаючись, йшли ми вперед
По звивистим щастя дорогам.

Улицами города любимого
Я с мечтою рядышком пройдусь,
Аромат вдыхать я буду липовый,
И уйдет печаль моя и грусть.
Ты не забывай меня, хороший мой,
Скоро я уеду, но вернусь.
Не отнять друг друга ведь у нас с тобой,
Здесь всегда душой я остаюсь.

Улицами города любимого
Я с мечтою рядышком пройдусь,
Аромат вдыхать я буду липовый,
И уйдет печаль моя и грусть.
Ты не забывай меня, хороший мой,
Скоро я уеду, но вернусь.
Не отнять друг друга ведь у нас с тобой,
Здесь всегда душой я остаюсь.

Щось м´яке і неозоре
Обняло мене за плечі,
Наче синє-синє море,
Наче теплий літній вечір.
Я згадала листопади,
Час, коли кружляє листя
І на землю тихо пада
Під пташині бенефіси;
Золотаві свіжі днини,
Дим солодкий від багаття,
Шурхотіння, шелестіння,
Падаючих стук каштанів;
Я згадала, що кохала
Надто сильно невиправдно,
Бо дароване забрали
Листопади золотаві.

Любовний монолог: печальний парадокс
Він знов мовчить, мовчить, а кажу знов щось.
Чи чує, а чи ні – як річенька слова!
Не тямлячи, що тут – самісінька, одна.

Його я бачу скрізь: у квітах, у траві,
Не божевільна я! Ні! Божевільні ви!
Якщо його очей не бачите, як я,
В березових листках, на крилах журавля!

Утіха лиш одна – розмова в тишині;
Те, що мовчить, дарма, йому я розповім
Про дивні чудеса, про невідомий світ,
Побавлю, як дитя; прикличу сни ясні!

Для мене він – усе! Ви заздрите мені!
Ви брешете про те, що то не він, а тінь!
Він всюди, як життя: у водах, у землі!
Навіщо все це вам?! Ви брешете мені!

По твоим я тропочкам с чаяньем пройдусь,
В каждый лист истоптанный (вдруг, тобой…) всмотрюсь.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Тропочки-тропиночки, милые мои
Камешки, былиночки, и твои следы.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Раскажите тропочки, как живет мой свет
За него дороже, ведь, небыло и нет.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Громко сердце екает там, где ты ходил,
Жаль, что не хватило нам лишь моей любви.
Топ-топ-топ-топ может быть это и судьба
Беспризорно ха́живать по твоим следам.

Одне на двох повітря – це щастя заповітне,
Впускаю у легені з блаженством я його.
Так легко до безкраю повітря я вдихаю,
Я дотепер й не знала, що так тебе люблю.
Із подихом із кожним живу на трошки довше,
Не знаючи тяжіння лечу, лечу, лечу!
А я й сама забула, що так любити можна,
Себе впевняла марно, що більше не люблю.
Вдихаю і не знаю, чи витримає серце,
І чи не розірветься від струменів палких,
Безупину вдихаю, та мало й мало раю,
Не можу я повітрям надихатись твоїм!

Як живеться, сонце м́оє,
Там тобі за синім морем,
Спеченим липневим небом?
Чи бува чого не треба?
Не сумуй, моє кохання,
Буде все у тебе гарно;
І стелитиметься доля,
Як волошки серед поля.
Все тому, що я не зраджу
Почуття мого нізащо,
Не забуду обіцянку
Сумувать безперестанку.
Хай не тілом, та з тобою,
Огорну теплом любові,
Я вкраду у тебе втому;
Ти не знатимеш ні в чому
Негараздів і невдачі,
Радісних хвилин нестачі,
Бо завжди і скрізь крізь небо
Я дивитимусь на тебе;
Й з висоти вершин блакиті
Я не дам нікому сміти
Світ твій збурювати громом.
Не хвилюйся, не дозволю.
Не дозволю, бо кохаю
Пам´ятаю, пам´ятаю…

Не от того мне хорошо так,
Что милый рядышком со мной,
А от того, что жду прихода,
Жду стука в дверь мою его!

Кто отыскал своих любимых-
Счастливые, не спорю я,
Но ведь у них уже все было,
А я ищу его пока…

И впереди у нас свиданья,
И жизнь у нас вся впереди.
Мне хорошо. Я расцветаю;
И не снега вокруг – ЦВЕТЫ!

Я вместе с солнцем пробуждаюсь,
Я улыбаюсь небесам,
Я в звезд сияние влюбляюсь,
Я – свет, я – космос, я – вода!

Я – тишина, я – навожденье,
Я – легкость, свежесть, красота!
Я – нежность, вечность, беспредельность!
Я – лед крушащая весна!

Не от того мне хорошо так,
Что милый подле ног сидит,
А от того, что он в дороге,
Что он к двери моей спешит!