стихи о любви

sveta


Зненавидіти хочу, та не можу,
Моя любов, неначе те вино,
Міцніє більше з днем наступним кожним,
Не знаючи ніяких перепон.
Здавалося, що рік – це надто довго,
Що з серця можна викорінить все.
Аж бачу – не скінчилася дорога,
І не один ще рік такий пройде.
У вічному неспокої, чеканні.
Із полохливим стукотом в грудях,
Вмиваючись на сон щодня сльозами,
Надіями втішаючись щодня.
Не думати про нього я не можу,
Смарагдовий запав у душу взгляд,
І прикував мої до себе очі,
І не пускає до других назад.
Його я запах досі відчуваю;
Як наче, ось, хвилину був він тут.
Ненавидіти хочу, та кохаю,
За ним одним я хоч куди піду:
Чи то в вогонь, чи в крижані джерела,
Чи у палац, чи в земляну нору,
Розкішна буде з ним мені печера,
Диханням лід гарячий розтоплю.
Не знаю я за благість, чи за кару
Мені приймать смарагдовий полон?
Його, як завше, понад все кохаю,
Його одного пламенно люблю.


VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Твій погляд дає мені сили,
І поїть мене божевіллям,
Нещадно мене обпікає,
У душу мою заглядає.
А там стільки туги і муки,
Що хватить на всесвіт безмежний!
А там – від тяжкої розлуки
Палають страждання пожежі!
А там – ні кінця, ні початку,
Звідтіль вороття не буває,
І темінь одна непроглядна,
Самотність одна лиш безкрая…
Вернися до мене! Вернися!
Не дай згубитись навіки!
Ми квіти з тобою барвисті!
Ми – сонця! Ми – роси! Ми – вітри!
Ти чуєш мене, я це знаю.
І дивишся зорями в небі!
Ми трави з тобою! Ми – трави!
Лелеки! Лелеки! Лелеки!
Дивися на мене! Дивися!
Мене допивай без останку!
Ми ріки з тобою! Ми – ріки!
Ми ранки з тобою! Ми – ранки!


VN:F [1.9.22_1171]

sveta



А я тебе, коханого, забути не умію,
Просила у берізоньки, щоб та мене навчила,
Вона мене послухала, зітхнула сумовито:
«На долі твоїй вишито його повік любити!»

А я тебе, коханого, зненавидіть не взмозі,
Ходила за порадою до вишні при дорозі,
Вона мене послухала, зітхнула сумовито:
«На долі твоїй вишито його повік любити!»

А я тебе, коханого, усюди виглядаю,
У яблуньки квітучої порадоньки питала,
Вона мене послухала, зітхнула сумовито:
«На долі твоїй вишито його повік любити!»

А я тебе, коханого, не в силах відпустити,
Й нікому не зарадить тут, й нікому не навчити.
І раз на долі вишито тебе повік любити –
Любитиму! Любитиму! Як ще ніхто у світі!


VN:F [1.9.22_1171]

sveta



Через те, вона що тобі люба,
Я її ненавиджу без краю;
Аж вона тебе зовсім не любить,
Я ж до забуття тебе кохаю!

Через її очі волошкові,
Через те, що їх собі вподобав.
Ні на мить не знаю я спокою
Через ненависний синій колір!

Через те, що небайдужість маєш
До її наближення невтайну,
Що її одну лиш помічаєш –
Я її все більше проклинаю!

І нічого вдіяти не можу:
Їй одній бажаю зла на світі;
Зовсім на мене оце не схоже,
Та бажаю… правди нігде діти!


VN:F [1.9.22_1171]

NeoVedi


Моя дорогая, циничная тварь,
Чернее смолы твое странное сердце,
Душа ледяная, а в голосе – сталь.
В глазах же – святая невинность младенца.


VN:F [1.9.22_1171]

arina


В руках твоих, судьба моя.
А в сердце жизнь, лишь для тебя.
Дышу тобой, живу, мечтаю,
В руках твоих я просто таю…

Хочу на веки быть с тобой
Я лишь твоя, и ты лишь мой!

Сплестись в одно сумели мы
Быть может не напрасно
Люблю тебя! А любишь ты?!

Увы мне это не понятно.
Я просто искренне люблю,
Дышу, живу, и плачу,
Хочу, что б ты был только мой!
И не хочу иначе!


VN:F [1.9.22_1171]

pochasnoky


Я слышала хруст снега
От твоих шагов.
Я видела твой силуэт в окне
Ушел к другой.
Во мне запел церковный хор,
Он отпевал твою любовь ко мне.
Ты не наденешь никогда на палец мне кольца.
С тюльпанов, что весной дарил,
Осыпалась пыльца.
Так сыпется вся жизнь моя
С тех пор, как ты с другой.
Я дверь ко всем чертям спалю
Которая закрылась за тобой !!!
Теперь в угаре пьяном
Счастливые мгновения жизни буду вспоминать.
Слушать поскуливание грустных песен,
И крепким виски рюмку наполнять.


VN:F [1.9.22_1171]

pochasnoky


Не смей моя любовь
Подножки ставить мне!!!
Пусть я не совсем Дева нежная,
Грубая, властная, грешная.
С виду кажусь очень сильная,
Но внутри слабость невинная,
Плачу без понимания,
Порой мне нет оправдания,
В пропасть лечу вольной птицею,
Часто скрываю страдания,
Требую много внимания.
Да, моя жизнь беззаботная.
Пусть я змея подколодная.
Не верю ни в Бога ни в дьявола?
И для меня вся земля мала?
Нет, не особа я царская,
Древо мое не боярское,
Корона моя не великая,
К горю чужому не дикая.
Было, я в жизни намаялась,
Но никому я не кланялась!
И пред тобой и не дрогну я,
Чем удивишь ты, любовь моя?
В душу пробралась, тянешь нить.
Испачкаюсь в кровь твою,
Так и быть.


VN:F [1.9.22_1171]

dana


Погасли свечи и музыка стихла,
постель измята и ты одна.
кружилась ночь в безумном вихре,
И страсти чаша испита до дна.

он тихо ушел,а ты еше слышишь
как скрипнула дверь, и вновь тишина.
Расплавленный воск на твоих ладонях еще не застыл
и дарит тепло, в слезах тихий шепот о помощи тонет.
И ты вспоминаешь слова:"Всепрошл

Ушел не простившись, как сон, как виденье,
скользнул за порог и остался лишь тенью.
Кого ты согреешь своими слезами,
кого напоишь ты соленым теплом?
К слезинке слеза, вот и все между нами,
Лишь холод безчувственных слов:"Все прошло."


VN:F [1.9.22_1171]

Кристина


ВОСТОЧНЫЙ РАЙ.



Восточная пустыня сердце манит,
Зовет с собой за караваном вдаль,
И сладко шелестом песков дурманит,
Восторг души переводя в печаль.

Песчаных дюн желтеет возвышение,
Ветра рисуют незатейливый узор,
Восточный рай, прямое утверждение
На желтый и безжизненный простор.

Горячий ветер обжигает кожу,
Пустыней любоваться не устану я,
Моя фантазии пески тревожат,
Восточный рай, арабская страна!

Кристина Денисенко "7фиалок"


VN:F [1.9.22_1171]