Лирические стихи

sveta



Твой голос,
Как гром.
Он видит,
Он слышит,
Он чувствует.

Твой голос.
Он такой нежный,
Бархатный,
Грустный,
Он такой властный,
Далекий…

Твой голос.
Я закрываю глаза
И вижу тебя.
Я верю
Твой голос
Для меня.

Твой голос –
Любимая мелодия,
Всегда со мной.
Твой голос
Такой родной,
Такой глубокий.
Он только мой.
Я знаю.

Твой голос
Самый лучистый,
Теплый,
Как солнце.
Он всегда рядом.
Твой голос.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

Влюбленные


Бажаю щоб світило сонце
У думці і душі твоїй,
Бажаю, щоб у цьому році,
Кохання надавало мрій!

Нехай всім буде безтурботним,
Багатий щастям і надій
І якщо ти чогось захочеш -
Своїми силами зумій!

Тебе підтримаю завжди,
Щоб не таїло нам майбутнє,
У тебе я, у мене - ти!
По іншому не може бути.

Минають довгождані дні?
Які чекав завжди, здається,
Як пташка в небо на весні,
До тебе серце моє рветься!

З тобою полюбив життя,
Його сумну та добру мить!
З тобою - чарівна моя,
Мені так хочеться творить...

Зустрілись ми не випадково,
У цьому впевнений на сто!
Бо вірш, коли за словом - слово,
А ми в обіймах - це тепло!

Світи ми наші поєднали,
Створивши, щось своє - велике!
В цей сад кохання завітали,
Тепер з нами росте він - квітне!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Усе достоту – СУЄТА…
Цвірінь! Тьох-тьох!! – оце життя!
Нема ваги ані шматка
Усе, окрім того ставка,
Що плескотить і пахне зелом,
Люстерком служить що деревам,
Що в їх ногах рядном лежить,
І, знай, вихвилює, бистрить.
Усе – НІЩО; все геть – НІЧОГО,
МАРУДНИЙ БІГ. Куди? Від чого?

Тим часом вечір вечоріє,
Як древній дідуган сивіє…
В нечесаній його чуприні
Витають сни, ширяють тіні.
І тихо. Хай би тиша ця
Завжди тривала без кінця.
У ній є все: питай і слухай,
Від решти – городися духом!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


За що в душі таке сум’яття?
У неї ж навіть я не вірю;
То жити я берусь з завзяттям,
То від життя томлюся, скнію.
Немає іскорки у ньому,
Воно марніє, усиха.
Піде димок – та і потому:
Від тих клубів нема пуття.
Нема іскри – немає смислу
Ознаки проявлять життя.
Тоді воно потрібне лише,
Коли когось ще зігріва.
Відтак і хочеться, і йметься.
У змогу все і до снаги;
Ця іскорка коханням зветься,
Отим, що ти його згасив.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Березова алея, сережками убрата
Схилилась над асфальтом так вишукано-мило!
Пройдешся по алеї – і все так просто наче:
Є ти, є жовте сонце, є голубі хмарини.

В кокетливих фігурах застигли білі руки,
Обласкані настирним, зухвальним вітерцем.
До шкіри їх торкнешся – і в’януть смутні думки,
І сам питаєш в себе: «Чи це життя не сенс?»

Отак між віт тинятись, отак у них вдивлятись,
Із ними відчувати єдиність і рідство?
Алеєю берізок неквапно проходжатись,
У їх красі губитись хай що б там не було!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Цвітуть сади. Чи знаєш ти,
Як хороше цвітуть сади?
Їх білий цвіт, як перший сніг.
Не знаєш? Подивись піди!

Не відривай від них очей,
Впусти у душу цвіт оцей,
В тугі букети не ламай,
Не кривдь, прошу, цей білий рай!

Цвітуть сади, гудуть джмелі,
У пасмах їх – рої із бджіл.
Таке ти бачив хоч колись?
Якщо ще ні, то озирнись!

У пелюстковому вінці
Викупується, як в ріці,
Отар бджолиних дружна рать,
Й дзижчить. Про що? Нам не узнать.

Про те, що вже цвітуть сади,
Мов наречені в убранні;
Про те, що хороше цвітуть,
Не надивитися, мабуть!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

sveta


Чуєш: б’є годинник: цок-цок-цок…
А чи справді так повільно і неквапно?
Скільки вже процокав сторінок,
Днів прекрасних, що й згадати складно.

Не затримати його й на мить,
І не повернутися в пройдешнє,
Стрілок гомінких не прокрутить
Хоч на крок назад. Летять в безмежжя.

Вийму батарейку – але – ні,
Все рівно за стінкою квартири
Строго в такт звучать його пісні
В супроводі світового виру!

Встиг, чи ні; сказав, чи побоявся;
Захотів, а часу не знайшов.
Ти з усім навіки попрощався.
Цю дистанцію уже пройшов.

Захмелів не від очей блакитних.
Не від молодості, сили, і весни,
Не від зоряних ночей чарівних –
Значить не життя обрав, а тільки сни.

На тобі тримається планета.
Ти – людина. Чуєш? Ти – людина!
І руками разом лиш тенета,
Скинуть ми зумієм з Батьківщини.

Не вони, не хтось, і не якісь там,
Ми одні для себе побудуєм
Дім, де будуть посміхатись діти,
Де сумних мелодій не почуєм!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

angel


Не боюсь пострадать и другой передать, когда меня бросишь.
Если не удержу, до дверей провожу, лишь воли запросишь.
Ведь, тебя не ждала, встреч с тобой не искала.
Как угадал, что я здесь?
С кем была до тебя? Любя или не любя?
Неважно. Важно ты есть.
День окончился наш, ночь рисует пейзаж,
Звезды светом нас дразнят.
Завтра может быть боль, слёз непролитых соль.
Пусть! Сейчас любви праздник!

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

angel


Породила хвиля синя ясноокую дитину
Квітку вроди неземної серед тиші лісової.
Колихала без спочину донечку свою єдину
І просила їй другої – кращої за власну долі.
В оченята заглядала, личко бережно вмивала,
Під вечірньою зорею нарекла її ЛІЛЕЯ.
Дуже нею гордувала, аж до неба підіймала
Над безмежною землею. Разом дихала із нею.
Пролітали геть години, дні минали тихим плином;
У обіймах теплих ночі розцвіла краса дівоча.
Розпустилась і віднині – не згасала й на хвилину.
Той, напевно, скоїв злочин, хто такою її зврочив.
І не надто, і не мало, в ній життя завирувало:
Зарум’янилась, прибралась, засвітилась і, здавалось,
Що якраз оте настало, серденько чого чекало;
В лоні матері купалась, веселково посміхалась,
У тіні дерев розлогих з гір спускалася пологих,
Пісні слухала пташині на сусідній горобині,
Та ловила пустотливих діток сонечка грайливих.
Все на берег поглядала; що ж за ним вона не знала,
І тягнула рученята, щоб незвідане пізнати,
Бо із часом набридає навіть сон, подібний раю.
Їй хлюпоче ніжно мати: «силу роду не зламати»
Бережно остерігає: «в світі тому помирає
всякий, хто зростав не в ньому, іншому належить дому,
хто не чув іще із малку невідому колисанку.»
Та й стихає вже потому, не спинивши клекіт грому.
Не вблагати їй гадалку, що була ще на світанку.
Спланувала всім дорогу: до кінця і від порогу.
Тож дарма серденько плаче, не бувати вже іначе,
І, не знаючи нічого, відчуває біль, тривогу…

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]

angel


Дуже дбає Маша про своє убрання,
І перед люстерком чепуриться зрання,
Зачіску старано підбирає модну,
Щоби виглядала пишно та природно.
Мучається, бідна, часто і сраждає,
Бо вдягти найкраще хоче, та не знає:
Чи обрати синю сукню, чи картату?
Ці проблеми мусить що не день долати.
Підфарбує очі - поле волошкове,
У гримасці милій припідніме брови,
Впевниться, що щічки маківками сяють,
А тоді на волю – пурх! – хай споглядають!
І нема до чого зовім причепитись,
На таке створіння любо подивитись.
Та воно й не дивно, бо в руках тримати
Нам любіше мальву, ніж будяк крислатий.
Прагне не забути Маша й про дрібнички,
Старанно сережки носить невеличкі.
І не пропускає дівчина нагоди,
Щоб похизуватись сонцесяйвом вроди.
Жодної немає складочки чи плями,
Виглядає ззовні, словом – бездоганно.
Та дарма не бачить плеса річкового,
Погляд не відводить від обличчя свого;
І не чує пісні золотого гаю,
Тільки долинає: «я себе кохаю..»
Вбрала оболонку Маша, як ялинку,
Заглянуть забула тільки в серединку.
Роль собі обрала суто іграшкову:
ІНКОЛИ МІНЯТИ НА НОВУ ОБНОВУ.

Тэги: ,
Категория: Лирические стихи

VN:F [1.9.22_1171]